4 липня 1817 р.; крім того, указ запроваджував і нові вимоги: "Указом ...повсюди приписано: щоб нікого з іновірців, а тим більше з євреїв не приєднувати і не хрестити, доки не отримають на те письмове свідоцтво з присутнього місця або від поліції, що бажаючі приєднатись або хреститись, по-перше, вони присягали залишитись назавжди в Росії, а по-друге, що немає ніякого сумніву бути йому православним, а коли які хрестяться, негайно відправити їх до цивільного уряду для обрання роду життя і причислення до місця" [2.-Спр.1478.-Арк.2].
Незважаючи на згадані нововведення, консисторія і надалі, зазвичай, залишалась осторонь вирішення справ про хрещення євреїв і лише отримувала повідомлення про факт поповнення лав православних парафіян. На дотриманні підлеглим духовенством такого порядку наполягало саме духове правління. В 1826 р. миколаївський протоієрей Стефан Наумов в рапорті про бажаючого хреститись Іцка Пешка згадав, що повідомив про цю справу не лише Херсонському духовному правлінню, але і Катеринославській духовній консисторії. З цього приводу правління в указі Наумову зазначило, що в консисторію "для одного лише утруднення не слід було б вам і входити з власним донесенням, маючи на увазі ближче керівництво» [2.- Спр.1689.-Арк.11]. Відмітимо, що в цій справі консисторія не самоусунулась від її розгляду, і видала стосовно Пешка указ фактично того ж змісту, який зазвичай містився в справах про хрещення євреїв, що підписувались духовним правлінням.
Але через кілька років за рішенням центральної російської влади єпархіальне керівництво вже було зобов'язане брати безпосередню участь у розгляді справ євреїв, які мали намір змінити віру. В 1841 р. з приводу справи про хрещення Мотія Кана духовне правління згадувало указ Святішого Синоду від 1831 р., згідно з яким кожен єврей, який шукав хрещення, був повинен подати від себе прохання єпархіальному архієрею, представляючи разом з тим і документи, які б підтверджували відсутність перешкод [2.-Спр.1976.-Арк.2].
Указ Синоду дотримувався керівництвом єпархії, і виключень з огляду на особу, яка зверталась з клопотанням за єврея, не робилось. Так, в 1835 р. на ім'я Гавриїла, архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського надійшло прохання Михайла Деклеіна, засідателя Південного узбережжя Криму. Останній клопотав про хрещення Соломона Вольфтевелевича, який мешкав у Ялті і просив його представити архієпископу лист про намір змінити віру. На листі Деклеіна Гавриїл наклав резолюцію: "Має негайно консисторія об'явити г. засідателю, що для цих випадків існує особливий законний встановлений порядок, від якого відступати вже й не можна" [1.-Спр.34.-Арк.22].
Приблизно з цього ж часу в процедурі, яка передувала хрещенню, з' являється ще один етап. Якщо раніше духовне правління по отриманні прохання про зміну віри і підтвердження світської влади про відсутність перешкод давало парафіяльному священику розпорядження "наставити.., хрестити.., доповісти", то тепер випробування потенційного ренегата покладалось саме на духовне правління. Типовими стають розпорядження єпархіального керівництва на зразок: "Правлінню духовному предписати, аби воно знеслось з міською поліцією про безперешкодність цьому євреїну освятитись святим хрещенням во Христа, і його самого євреїна доручило би священнослужителю для навчання догматам святої віри нашої і для випробування внутрішнього і непримушеного його до прийняття віри спонукання. І коли відкриється безперешкодність, равно і непримушеність, то правління, повторивши випробування в присутствії своєму, і розпорядилось би про саме хрещення" [1.-Спр.34.-Арк.52]. В документах 40-х років до вищезгаданих процедур додається і повторне знесення з єпархіальним архієреєм безпосередньо перед хрещенням: «Для вивчення догматів православної віри, потрібним молитвам і християнському благочестю, доручити таку, яка навертається на християнство єврейку. священику.., з тим, щоб по достатньому наставленню і утвердженню у вченні нашої православної віри, вона вислана була їм при рапорті в Херсонське духове правління для випробування, а правління, випробувавши її, має про те доповісти Його Високопреосвященству із проханням на освічення святим хрещенням дозвіл» [2.-Спр.1963.-Арк.1 зв., 9].
З кінця 20-х років змінюються і вимоги щодо хрещених батька і матері. До цього часу і в розпорядженнях духовного правління, і в звітах парафіяльних священиків, і в метричних книгах фігурував один хрещений при кожному хрещенні. Відтепер у всіх згаданих документах мова ведеться вже про двох осіб, і зазначаються імена як хрещеного батька, так і хрещеної матері.
Поступове ускладнення процедури отримання дозволу на хрещення євреїв не могло не відбитись на термінах, які проходили від подання прохання до здійснення самого обряду. Переважна більшість справ, що велася до 1811 р., завершувалась дуже швидко. Непоодинокими були випадки, коли навернення відбувалось в той же день, коли єврей подавав «Прошеніє» до духовного правління. В більшості ж справ єврей хрестився протягом 2-4 днів після звернення до духовної влади. І це при тому, що в цей період вже діяла вимога хрестити лише після наставлення в догматах віри і вивчення основних молитов. Оскільки з 1811 р. в розгляді справи безпосередньо брали участь установи, у відомстві яких знаходились євреї, то відтепер розгляд справ затягувався на час, доки не надходив дозвіл від цих світських установ. Крім того, хоча і продовжували траплятись випадки дуже оперативного хрещення священиком після отримання розпорядження духовного правління, в більшості справ це затягувалось на один-два тижні. Зміни, які були запроваджені в 30-х роках, ще більше затягнули розгляд справ, оскільки зносини з єпархіальним керівництвом, а