Незважаючи на обставини, наведені вище, православне духовенство протягом всього періоду, що розглядається, в справах хрещення євреїв докладало чималих зусиль, аби прискорити цю процедуру. Особливо це стосується духовенства парафіяльного.

Можливості для цього залишало саме законодавство, яке дозволяло в деяких випадках здійснювати хрещення без отримання відповідної згоди від керівництва. 29 липня 1806 р. священиком Василем Свєтайловим була хрещена єврейка з чотирирічною донькою, про що духовне правління довідалось як про факт, що вже відбувся. Законною підставою для таких дій священика була хвороба жінки [2.- Спр.660]. Тяжка ж хвороба єврейки Катьки була названа священиком Михайлою Штенькою однією з причин того, що він 13 грудня 1808 р. хрестив цю жінку «без попередньої про те тому Херсонському духовному правлінню доповіді» [2.-Спр.752.- Арк.1]. 13 березня 1823 р. священик кам'янської Святоуспенської церкви Стефан Педков звернувся до духовного правління з проханням дозволити хрестити хвору Диньку Цейтліну. В цьому ж рапорті Педков повідомляв, що вже хрестив без попереднього погодження, "через одержимість їх через тутешній клімат хворобою" двох доньок Диньки. Оскільки нижній земський суд досить довго не надсилав свідоцтво про відсутність перешкод, Херсонське духовне правління лише 27 вересня видало дозвіл на хрещення Диньки Цейтліной. Але у рапорті від 17 жовтня Педков повідомив правління: "Колишня єврейка Динька після вивчення коротких молитов і символа, равно ж і в наставленні в догматах православної віри з причин тяжкої хвороби, через помічені різні помисли, що їй зустрілись, щоб не позбавилась наміру обраного в православ' я до християнської віри, по переконанню проханням кам'янських поселян через хворобу хрещена цього проку 25-го березня" [2.- Спр.1475.-Арк.7-7 зв.].

Парафіяльні священики бачили можливі перешкоди, які могли призвести до відмови іновірців від наміру бути хрещеними, тому звертались до свого керівництва з проханням прискорити розгляд справи. Вже згаданий священик Стефан Наумов просив духовне правління скоріше дати дозвіл йому чи іншій духовній особі на хрещення Іцка Пешка. Священик пояснював, що через неврожай Пешк був звільнений на 4 місяці із єврейської колонії на заробіток в Миколаїв та Одесу, а оскільки відведений термін завершувався, то по поверненню до колонії Іцка міг зустріти перешкоди в реалізації наміру змінити віру [2.-Спр.1689.-Арк.1].

Зафіксовані і випадки порушення священиками встановлених на випадок хрещення правил. В 1825 р. херсонський 3-ї гільдії купець Самуїл Бертензон скаржився єпархіальному керівництву на незаконні дії духовних осіб. Згідно із скаргою, священик Глобачев, побачивши засмученого сина Самуїла Файтеля, дав йому гроші і умовив змінити віру, після чого негайно відвів до поліції. Там хлопця протримали до наступного дня, звідки із жандармами доставили у церкву, де протоієрей Павловський, не питаючи Файтеля про причини, які спонукали його прийняти рішення про зміну віри, хрестив його. Незважаючи на законність скарги Бертензона, який вимагав покарати винних і повернути йому сина, Катеринославська духовна консисторія, виконуючи резолюцію єпископа Феофіла, визначила: «Хоча священику Димитрію Глобачеву і протоієрею Павловському і не належало таким поспішним чином приєднувати прохача єврея Бертензона сина Файтеля до православної грекоросійського сповідання віри тим більше, що раніше належало б наставити його в догматах її і навчити кільком молитвам, щоб він через незнання віри і правил її, не міг, через малолітство своє, завагатись і зробитись відступником від християнської церкви; але оскільки повернення таких, які поступають з різних релігій людей в православну грекоросійського сповідання віру є таким, що суперечить правилам її, зазначеним святого євангеліста Матфея глави 18-ї у вірші 6-у і в посланні Святого Апостола Павла євреям глави 6-ї у вірші 4-у, 5-у, 6-у, да в указі 1724 року серпня 28-го дня, для того прохачу Бертензону в проханні його про повернення йому хрещеного сина його Файтеля відмовити» [2.-Спр.1647.- Арк.5 зв., 26]. Коли ж згаданий купець звернувся до Херсонського духовного правління з проханням видати йому копії з цієї справи для представлення їх Святішому Синоду і міністру іноземних сповідань, духовне правління, не видаючи документів, передало це прохання на розгляд Катеринославської духовної консисторії. Остання наказала: «Прохачу євреїну Бертензону в цьому проханні його відмовити, на тій підставі, на якій відмовлено йому в задоволенні по проханню його про повернення сина його Файтеля після хрещення його» [2.-Спр.1647.-Арк.14].

Не були сприйняті і протести Марка Топуза, який в 1829 р. скаржився на те, що в Херсонському духовному правлінні тримають і не хочуть йому показати сина Гершку. Останній був хрещений невдовзі після цього [2.-Спр.1756].

Як священики, так і духовне правління навіть обходили деякі розпорядження, щоб скоріше завершити справу хрещення. Коли 7 травня 1829 р. Херсонське духовне правління доручило настоятелю херсонського Катерининського собору Тертицькому хрестити єврея Лейбу Гершковича і доставило останнього до собору, священик доповів: «Але як він, Гершкович, перше, не перебуває на службі, але в цивільному стані, а тому більше підлягає парафіяльним церквам; друге, від виконуючого обов'язки обер священика...дано розпорядження про хрещення євреїв доповідати передусім йому, г. Обер-священику, і чекати дозволу, який має послідувати протягом чималого часу, за який євреї неодмінно вживуть заходи (а може бути і насильство) на відвернення прийнятого Лейбою Гершковичем наміру, і за яким мати нагляд я