На незаконні дії духовенства в справі хрещення Йоськи Хитрика скаржилась в 1830 р. катеринославська контора іноземних поселенців. Порушення полягало в тому, що про намір єврея змінити віру не було доведено до відома його керівництва [2.-Спр.1758.-Арк.9-9 зв.].

В 1835 р. було припущено порушення процедури отримання дозволу на хрещення Нусіма Фельдштейна. З цього приводу рішення архієпископа було таким: «Коли вже єврей Нусім Фельдштейн, нині Олександр, освічений святим во Христа хрещенням, то йому, Олександру (в євреях Нусіму), і залишитись в благополучному стані православного християнина. Де належить його новохрещеним і відмітити. Але що управляючий Бізюковим монастирем ієромонах Інокентій та Г.г. справник херсонський і поліцмейстер Бериславський відступили від законної на ці випадки форми, це їм вказати, ієромонаху Інокентію безпосередньо від консисторії, а про чиновників повідомити кому вони підлягають» [1.-Спр.34.-Арк.71 зв.-72].

В 1841 р. розглядалась справа про хрещення двох євреїв священиком Герасимом Куріловим. Порушивши існуючий порядок, священик здійснив цей обряд, не отримавши дозволу духовного керівництва. Сам Курілов виправдовувався таким чином: "Євреїв двох я хрестив, дивлячись по сутності доброї і непорочної справи, бачачи їх кожен раз особисто, що вони люди чесні і добропорядні і працьовиті і нічим нікому не винні. Указу я такого, що існував в 1839 р. на такий випадок не пригадав, а тому ненавмисно пропустив його поза увагою. Керувався я останнім указом, що був даний нам в минулому 1840 році, в якому саме сказано нам, як треба вчиняти при приєднанні людей інших вір до грекоросійської східної церкви; дотримувався також і інших в закон нам даних правил Поліцейського Статуту т.14 про попередження і переслідування злочинів параграфа 17, де також сказано: "Бажаючим приєднатись до віри православної ніхто ні під яким видом не повинен перешкоджати у виконанні цього бажання". А що я до дозволу мого Архіпастиря поспішив таку ревну по вірі нашій священика справу здійснити, з причтом моїм, то тому наводжу головні причини: 1-е, трьохмісячне очікування моє на мій рапорт дозволу, і як мій рапорт через велику відстань від Херсону посланий при нагоді і через чужі руки і сумнівався в тому, що він не дійшов до того місця. 2-е, сильне нав'язування і хвилювання жидів, вони через спритність їхню, довідавшись про таке їх [бажання], всі засоби вжили, щоб їх повернути і не допустити в християнську віру, коли вдень і вночі намагались їх відшукати, але не встигали, і коли я їх хрестив, то тим все припинилось і замовкло. Може бути, що я що небудь не так зрозумів і не так як треба розтлумачив вищеписані правила (від чого Боже мене боронь!), то в такому [випадку] за помилкове моє нерозуміння в тому прошу покірно розсудливе моє керівництво зробити мені людинолюбиву поблажливість" [2.-Спр.1954.-Арк.6-6 зв.]. Архієпископ Гавриїл наклав по цьому резолюцію: "Євреїв новохрещених вважати православними. Оскільки ж священик Курілов у цьому випадку відійшов від законної форми, то зробити йому суворе зауваження" [2.-Спр.1954.-Арк.10].

В 1842 р. з проханням про дозвіл хрестити єврейку, оминувши закріплену процедуру, звернувся до Херсонського духовного правління священик Григорій Ніценков. Посилаючись на те, що батько єврейки Бейли чинить різні перешкоди реалізації її наміру змінити віру, Ніценков просив правління звернутись за дозволом до єпархіального архієрея, щоб Бейла була екзаменована не в Херсоні, а на місці, через благочинного. Крім того, священик пропонував провести хрещення без "подальшого розголосу". В цьому випадку архієпископ не став відступати від заведеного порядку, постановивши: "Предписати правлінню, щоб воно нових узаконень, крім тих, що є від нас, не вимагало. Просити земську поліцію, щоб вона прийняла під свій захист єврейку, якщо вона непохитна в своєму бажанні хрещення. А безгласно в цьому випадку вчинити ніяк не можна" [2.-Спр.1963.-Арк.5].

Як у вже згаданих вище випадках, так і в багатьох інших духовенство зверталось за допомогою до поліції, аби та забезпечила захист майбутніх ренегатів від тих, хто міг перешкодити хрещенню. Поліція доставляла євреїв до священика для наставлення, або ж і сама духовна особа приходила для цього в поліцію; поліцейські забезпечували безпеку тих осіб, яким погрожували у зв'язку з висловленням наміру прийняти православ' я. Більш того, в ряді випадків поліція навіть звільняла тих, хто утримувався нею, але потім заявив про намір хреститись. Зокрема, так трапилось із євреєм колонії Бобровий Кут Берком Орловим [2.-Спр.1917.-Арк.1]. Разом з тим, поліція значно пильніше, ніж парафіяльне духовенство, дотримувалась існуючих правових норм. Тому в справах про хрещення вона, з одного боку, керувалась необхідністю забезпечення положення, згідно з яким ніхто не мав права перешкоджати тим, хто висловлював намір прийняти православ'я, а з іншого, вимогою уникати хрещення осіб, які мали перешкоди для зміни віри. Саме тому поліція іноді фактично виступала ініціатором відкладення прийняття євреїв у православ'я. Зокрема, через те, що миколаївська міська поліція надіслала протоієрею Станиславському два