УДК 94(477.7-21)"1926":314.93-054

Г. Ф. Турченко, Д. В. Овчаренко

ЕТНІЧНИЙ СКЛАД МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ВСЕСОЮЗНОГО ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ 1926 Р.)

Проаналізовано особливості етнічного складу населення міст Півдня України в середині 1920-х рр. Дана характеристика етнічного складу населення міст на основі матеріалів Всесоюзного перепису населення 1926 р. Висвітлено чисельність та частка національних меншин у складі міського населення кожного з округів південноукраїнського регіону.

Ключові слова: етнічний склад населення, міське населення, урбанізація, Південь України, перепис населення, міграція.

Дослідження ролі етносоціального складу населення міст у розвитку суспільства ХХ ст. є важливим напрямком в історичній науці. Міста були центрами економічного життя в умовах індустріального суспільства, осередками технічного прогресу, мистецького життя та науки, відігравали провідну роль у модерніза- ційних процесах. При розгляді міського суспільства часто користуються поняттям "урбанізація".

Під урбанізацією звичайно розуміють процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. її найголовніші прояви - зростання міських поселень, концентрація населення в них, поширення міського способу життя на сільські поселення. У поняття "урбанізація" включають і якісні зміни в житті суспільства - перетворення його переважно у міське за характером праці, способом життя, розвитком культури [1, с.258].

Вагомий внесок у вивчення національного складу зробив в 1920-і рр. А. Хоменко - автор монографій "Населення України 1897-1927 рр." та "Національний склад людності УСРР" [2; 3]. Серед сучасних науковців слід виділити праці Б. Чирка та Л. Якубової - дослідників історії національних меншин України у 19201930-х рр. [4; 5]. Д. Гринь присвятив свої дослідження аналізу соціально-демографічних процесів в містах України на базі переписів населення 1923, 1926, 1939 рр. [6; 7; 8]. Розвиток етнодемографічних процесів в Україні 20-х рр. ХХ ст. проаналізував у своїх працях О. Воронко [9; 10].

Південноукраїнський регіон охоплює суцільний масив земель, який до 1917 р. включав три губернії - Катеринославську, Херсонську і Таврійську. У 1920-х рр. адміністративний поділ зазнав суттєвих змін. Більшовики мотивували ці зміни необхідністю більш ефективного управління економікою держави. У 19231926 рр. тривала реформа адміністративно-територіального устрою. Замість губерній в Україні запроваджували округи. За ці три роки чисельність округів змінювалась. На час Всесоюзного перепису населення 1926 р. на території УСРР існував 41 округ.

У межах колишніх Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній існувало 13 округів: Одеський, Дніпропетровський, Сталінський, Миколаївський, Луганський, Зінов'євський, Херсонський, Запорізький, Маріупольський, Артемівський, Першомайський, Криворізький, Мелітопольський. В рамках нашого дослідження підраховано чисельність всього міського населення Артемівського, Сталінського, Луганського, Маріупольського та Першомайського округів, хоча частина території цих округів виходила за межі Катеринославської, Херсонської та Таврійської губерній.

У Всесоюзному переписі населення 1926 р. було виділено такі категорії міських поселень: 1) міста; 2) міські селища; 3) інші міські поселення.

Перші дві категорії населених пунктів були офіційно затверджені як міські ВУЦВК. Населення третьої категорії селищ було включене до міського Центральним статистичним управлінням України [11, с.77]. Як зазначається у збірнику статистично-економічних відомостей "Міські селища УСРР", виданому у 1929 р., "законодавство в питанні про розряди населених пунктів далеке від досконалості, і конкретний список міських селищ з одного боку включає певну кількість селищ, що економічно не мають ніякого права на назву міських (це, наприклад, досить численні селища міського типу з кількістю сільськогосподарського населення, що далеко перевищує 50 % всього самодіяльного населення), а, з другого боку, поза цим списком залишається чимало фабрично-заводських, дачних, залізничних селищ, які і чисельністю населення, професійного складу, а також типом зростання, цілком відповідають поняттю міських селищ, з економічної точки зору.

За периписом 1926 року таких неофіційних міських селищ було 226 по Україні (де за попереднім міським переписом населення 1923 р. було не менше як 500 жителів і не більше 50 % самодіяльного населення, що займається сільським господарством)" [12, с.7]. В даній статті розглядається населення всіх міст, міських селищ ті інших міських поселень Півдня України (всього 213).

Найчисельнішими національностями серед міського населення на Півдні України у 1920-х рр. були: українці, росіяни, євреї, німці, болгари, молдавани, греки, поляки та білоруси. Проаналізуємо їх представництво у містах регіону.

Національний склад населення південного регіону на 1926 р. ілюструє таблиця 1.

Наведені дані підтверджують строкатість етнічного складу досліджуваного регіону. Кількість українців серед міських мешканців була найбільшою. Але вона була незрівнянно меншою ніж кількість українців, які проживали у сільській місцевості Півдня. Якщо підрахувати росіян та євреїв серед міських мешканців разом, то їх було у півтори рази більше ніж українців. Ця особливість виділяє південноураїнський регіон серед інших регіонів України.

Історично склалося, що великою за чисельністю національною меншиною на Півдні були євреї та німці. Але принциповою різницею було місце їх розселення, а саме, місто чи село. Переважна більшість євреїв - 79 %, проживали в містах, займаючись переважно торгівлею та кустарними промислами. Німців, навпаки, в містах Півдня проживало тільки 6,1 %о від їх загальної чисельності в регіоні. Основна частина представників цієї національності займалися скотарством та землеробством у сільській місцевості Півдня України. Частка представників найчисельніших національностей серед міських жителів Півдня подана у таблиці 2.

Отже представники єврейської, польської, російської національностей проживали переважно у містах Півдня. Українці, греки, німці, молдавани, болгари навпаки, переважно проживали в селах регіону. їх частка у міському населенні була дуже