Ті національні меншини, які не були багаточисельними, проживали в містах певних регіонів, тобто жили компактно. Так 70,6 % греків від їх міської чисельності проживали в містах Маріупольського округу. 58,7 % білорусів у містах Дніпропетровського округу, 46,9 % молдаван у містах Зінов'ївського округу, 44,6 % поляків, 48,2 % болгар, 39,2 % німців у містах Одеського. Останній факт пояснюється великою чисельністю міського населення Одеського округу порівняно з іншими наведеними округами, за рахунок міста Одеси. Місто заселялося як торгівельне, представниками різних національностей на протязі більше ста років від свого заснування. Отже, з наведених вище даних ми бачимо, що найбільш концентровано проживало грецьке та білоруське населення міст регіону. Більше половини його проживало у містах одного конкретного округу.

Такі особливості розселення були обумовлені колонізаційною політикою уряду Російської імперії на протязі кінця ХУІІІ - ХІХ ст. Адже російські уряди ще з ХУІІІ ст. планували зробити з цієї території потужний економічний центр, на рівні з центральними промисловими регіонами імперії. За планами уряду, "третьою" столицею Російської імперії, після Санкт-Петербурга та Москви, повинен був стати Катеринослав [13, с.66]. Починаючи з другої половини ХУІІІ ст. заселення цих територій було цілеспрямованою політикою царського уряду. Проект включав в себе формування на цій території прийнятного для імперії етнічного складу населення, достатню русифікацію регіону. Однак це найважливіше питання не було вирішене. Прийнятний для імперії етнічний склад населення не був сформований. На початку ХХ ст. домінуючим етносом все-таки залишався український [13, с.67]. Частка українців серед всього населення південноукраїнського регіону у 1914 р. становила 56,7 % [14, с.15].

Тепер, розглянемо чисельне представництво міських жителів, які представляли кожну національність порівняно з іншими, по кожному округу. Найбільша частка україців серед міських мешканців проживала у Криворізькому окрузі. Вони складали 71 % міського населення округу. Одним з пояснень цього, на наш погляд, є те, що у даному окрузі до міських було віднесено велику кількість населенних пунктів, які мали невелику кількість населення та офіційно не мали статусу міських селищ. А саме в таких поселеннях частка українців серед населення і була високою. Та й саме місто Кривий Ріг фактично утворилося шляхом злиття селищ при рудниках.

Росіяни складали 46,7 % міського населення Маріупольського округу. Це найвищий показник частки російського міського населення серед округів регіону. Міста округу Маріуполь та Бердянськ заселялися росіянами при заснуванні цих портових, а пізніше і промислових центрів. Найвища частка єврейського міського населення Півдня існувала, за даними Всесоюзного перепису населення 1926 р., у Першомайсь- кому окрузі, вона складала 41,2 %.

Серед інших національностей, які були слабко представлені серед міського населення Півдня, слід виділити греків. Представники цієї національності складали 6 % міського населення Маріупольського округу. Німці складали 2,8 % міських жителів Запорізького округу, тобто міст Запоріжжя та Оріхова. Це було обумовлено існуванням німецьких колоній на території цього округу. Поляки складали 2,3 % міського населення Одеського округу, білоруси складали 2 % міського населення Дніпропетровського округу, молдавани 1,3 % міського населення Зінов'ївського округу, болгари 0,9 % міського населення Маріупольського округу. Переселення болгар, в основному на територію Мелітопольського та Одеського округів здійснювалась цілеспрямовано у попередні століття, як і німецьких колоністів на Півдні України.

Таким чином, росіяни, євреї, поляки та білоруси були переважно міськими мешканцями Півдня. В силу історичного розселення та економічного розвитку, спостерігається різниця у національному складі окружних центрів та інших міських селищ регіону. На 1926 р. українці все ще залишалися меншістю у окружних центрах, але були більшістю у інших містах. Але порівняно з 1897 р. простежується чітка тенденція до збільшення чисельності українців та їх частки серед міських жителів Півдня. Якщо у 1897 р. частка українців серед міського населення регіону складала 17,5 %, то у 1926 р. 37,4 %, тобто збільшилась у два рази. В містах з кількістю мешканців більше 100 тис. частка українців збільшилась за цей період у два з половиною рази, з 10 до 25 %. У менших містах приблизно у півтора рази, з 33 до 46 %.

Слід зазначити, що основним шляхом поповнення міського населення південноукраїнського регіону у 1920-х рр. була міграція з сільської місцевості. У першій половині 1920-х рр. до міст поверталися в основному ті, хто виїхав до села під час революції у пошуках джерел існування. У другій половині десятиліття переважала міграція до міст корінних мешканців села.

Саме цей факт став потужним чинником українізації міст регіону. Ці процеси були обумовлені розвитком промисловості внаслідок введення нової економічної політики. Потреба у робочій силі могла бути задоволена тільки при поповненні пролетаріату за рахунок вихідців з села. Також збільшенню частки українців серед міських жителів сприяла нова національна політика радянської влади. Введення української мови у суспільне життя, оформлене на державному рівні, забезпечувало набагато більш сприятливі умови для нових мешканців міст, ніж це було на початку ХХ ст. Отже, промислова модернізація спонукала приплив робочої сили з села до міст. А національна політика, великою мірою, адаптувала сільських мешканців до міського життя. Це були потужні фактори перетворення української нації з "селянської" на модерну, навіть в умовах радянської влади.

Джерела та література

Верменич Я. Урбанізаційні процеси в