УДК 94:82(092)(477.6/7)"1920"

Л. В. Турчина

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 1920-Х РОКІВ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОГЛЯДІВ В. ГАДЗІНСЬКОГО

Стаття присвячена аналізу подій в літературно-організаційному процесі Півдня України у 1920-х рр.

Вивчено основні періоди життя та діяльності маловідомого українського літературного діяча Володимира

Гадзінського. Визначається реакція провінційних літераторів на події, що відбувалися в тодішній столиці

УСРР - Харкові. Особлива увага приділена аналізу архівного документа - листу В. Гадзінського до керівника

українських комуністів Л. Кагановича.

Ключові слова: літературна дискусія, В. Гадзінський, М. Хвильовий, націоналістичний ухил.

В умовах сучасної гостроти питання щодо швидких темпів здійснення політики дерусифікації української держави і, більше того, населення цієї держави, допитливий розум шукає, й швидше за все знаходить аналогії з історичним минулим, а саме з національно-політичною ситуацією, що склалася в УСРР на середину 20-х рр. [1, с.2].

Запровадження тодішньою правлячою комуністичною партією політики коренізації потягло за собою цілу низку пов'язаних з нею проблем, які тільки опосередковано стосувалися політичного життя. Зокрема, йдеться про проблеми організації літературного процесу. У переважній більшості держав подібного плану проблеми розв'язуються інтелектуально-мистецьким середовищем без виходу процесу обговорення на широке тло громадськості. Однак таке було неможливим у новій країні рад, де кожна кухарка, як відомо мислила себе ледве не міністром культури й часто долучалася до розв'язання питань, з яких не мала жодного уявлення.

Через неналежне функціонування засобів масової комунікації літературне життя тих часів здебільшого відображало політичну ситуацію. Сталося так, що міжгрупові, міжорганізаційні з'ясовування стосунків вилилися на шпальти республіканських і місцевих газет та журналів, долучаючи до процесу обговорення найширші маси населення, фактично усіх, хто умів на той час читати. Ситуація торкнулася небезпечно- ідеологічної проблематики, а саме "боротьби двох культур" (за тодішньою термінологією: російської - міської, української - селянської), визначення певних літературних організацій більш "пролетарськими" серед інших, офіційної підтримки правлячою партією української культури й спробою взяти під жорсткий контроль літературне середовище через новостворені літературні об'єднання. Увесь цей мистецько- політичний дискурс ще на той час отримав доволі ємний термін - "літературна дискусія", який використовується у наукових колах і донині.

Якщо не брати до уваги спроби тодішніх учасників літературного процесу визначитися з ситуацією, що склалася, то, можемо говорити, що справжній науковий аналіз подій тих часів було розпочато дослідниками української діаспори у повоєнний період [2]. їх естафету перейняли й вітчизняні дослідники у час послаблення цензурних перепон [3]. За роки існування незалежної України з проблематики 20-х років, було захищено значну кількість дисертацій та видано масиви літератури, оскільки ця тема представлялася актуальною.

Однак саме через те, що явище літературної дискусії було надзвичайно багатогранним, говорити про вичерпні відповіді на усі питання, поставленні в ході її проведення, не доводиться. Мало дослідженою лишається проблема реакції на події, що відбувалися переважною мірою у тодішній столиці УСРР - Харкові, на периферії. Саме тому метою даної статті є висвітлення реакції провінційних літераторів на процес створення єдиної літературної організації українських пролетарських письменників, зокрема В.Гадзінського, який на середину 20-х років перебрався до Одеси.

На жаль, постать цього літературного діяча не викликала до теперішнього часу особливого інтересу у літературних колах, тим більше ніхто з дослідників не звертав уваги на його громадянську позицію відносно літературного процесу. Така ситуація обумовлена, по-перше, пересічністю літературного таланту, по-друге, відносно коротким періодом життя і природною смертю митця, і врешті, по-третє, практичною відсутністю джерельної бази, яка б дала можливість порушувати цю проблему. Наше зацікавлення його реакцією пояснюється якраз тим, що цілком випадково у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) автором ще наприкінці 90-х рр. минулого століття був виявлений документ, який характеризує ставлення В. Гадзінського до літературних перипетій його доби [4].

Однак спочатку, використовуючи сучасні можливості пошуку, спробуємо відтворити головні віхи життя та діяльності В. Гадзінського. Володимир Антонович Гадзінський (Псевдоніми: Йосиф Гріх, Оскар Редінг, Трильський) - прозаїк, поет, публіцист, літературознавець, літературний критик, журналіст, перекладач. Один із зачинателів "наукової" поезії в радянській літературі. Народився 21 серпня 1888 р. у Кракові (Польща) в родині службовця. Коли майбутньому письменнику виповнилося п'ять років, сім'я переїхала до м. Станіслава (нині - Івано-Франківськ) у Східній Галичині. Там В. Гадзінський закінчив реальну польську школу (1906) і вступив до Львівської вищої політехнічної школи (1907-1909). Друкувати поетичні твори В. Гадзінський почав з 1908 р. Протягом 1909-1910 рр. він перебував на військовій службі, далі навчався на фізико-математичному факультеті Віденського університету (1910-1913). Цікавим видається факт, занотований В. Гадзінським у спогадах, про його присутність під час читання І. Франком твору "Каменяр" 26 листопада 1911 р. у Станіславі в залі "Руської трійці". Вже у передвоєнний період В. Гадзінський став культурно-освітнім діячем Станіславщини [5]. Під час Першої світової війни перебував на фронті, у складі легіону Українських січових стрільців, а згодом Української Галицької армії. В УГА виявилися здібності В. Гадзінського як редактора військових газет [6]. У ході революційних подій перейшов із загоном УГА на бік радянської влади [7]. 1919 р. вступив до КП(б)У. З самого початку зайняв активну громадянську позицію - у 1920 р. завідував Київською губнаросвітою, редагував журнал "Пролетарська освіта" (1920).

У 1921 р. В. Гадзінський потрапляє до Москви, де напрочуд