Є.О. Голощапова

ПРОБЛЕМИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ БАПТИСТСЬКИХ ГРОМАД 20-х рр. XX ст.

Актуальність вивчення проблем духовного розвитку баптистських громад не викликає сумніву, бо кожна місцева громада - це "клітинка" релігійної організації, від духовного стану якої залежить духовність всього об'єднання. Особливо це актуально в 20-ті роки XX ст. - період становлення баптизму як Всеукраїнського релігійного об'єднання.

Загальновідомо, що громада є первинним духовним осередком релігійного об'єднання. Саме вона є основною ланкою в діяльності релігійних організацій, бо, по-перше, на рівні громади здійснюється ідеологічний вплив на віруючого та виховання його в дусі відповідного віровчення; подруге, саме вплив місцевих громад на суспільство формує громадську думку про релігійну організацію.

У баптистському віровченні високо цінується поняття свободи: це один з наріжних віросповідних каменів, на яких формується, у тому числі, й уявлення про громаду. Саме тому завжди підкреслюється автономність та самодостатність кожної баптистської громади, як ланки релігійної організації та частини духовного життя у межах регіону.

В історіографії питання устрою та діяльності баптистської громади взагалі, і духовного розвитку зокрема, не раз поставали в загальних та спеціальних наукових дослідженнях. В історіографії радянського періоду до 60-х років основними рисами досліджень були невелика кількість фактичного, переважно загальносоюзного матеріалу, роботи в основному були спрямовані на розкриття "ворожого" та "шкідливого" характеру діяльності релігійних громад [1; 2; 3; 4; 5].

Пізніше з'являються роботи, в яких дослідники зосередили увагу на вивченні різних аспектів життя окремих конфесій: культу, віровчення, організації, діяльності [6; 7; 8; 9; 10]. Не дивлячись на ідеологічну заангажованість праць, за радянської доби був започаткований науковий підхід до вивчення історії розвитку та віровчення протестантських конфесій взагалі, і баптизму зокрема. Однак творча спадщина авторів радянського періоду має суттєвий недолік. У ній фактично відсутній повний систематизований матеріал про розвиток місцевих баптистських громад в Україні у 20-ті рр. Сучасні дослідники історії баптизму [11; 12; 13] також недостатньо уваги звертають на питання духовного розвитку місцевих громад в 20-ті роки.

У даній публікації порушується проблема специфіки духовного розвитку громад євангельських християн-баптистів в 20-ті роки XX ст. на матеріалах південноукраїнського регіону. Завдання розвідки - окреслити перешкоди духовного розвитку громад та шляхи їх подолання.

Фактологічним підґрунтям статті виступають архівні матеріали центральних та регіональних з'їздів євангельських християн-баптистів 1920-х років, публікації журналу "Баптист України" (19261928).

Незважаючи на збільшення кількості громад на територіях Півдня України в означений період, релігійне товариство було стурбоване падінням "якості" духовного життя в громадах, що знайшло своє відображення в численних публікаціях "Баптиста України" та протоколах Всеукраїнських і регіональних з'їздів об'єднань.

Згідно зі статутом кожна громада покликана здійснювати духовний провід в житті віруючих через свою діяльність, яка полягає, перш за все, "у вивченні Слова Божого, розповсюдження справи спасіння здійсненного Ісусом Христом, як і вчення його, в піднесенні духовних, розумових та освітніх сил членів громади" [14.-Ф.Р.1.-Оп.5.-Спр.35.-Арк.5].

Практичне виконання цих завдань бере на себе передусім проповідник. Служіння проповідника є одним з найважливіших для життя всієї громади: "посада проповідника найвища. Вони посланці Христа, що говорять від Його імені до народів. їх служіння найвідповідальніше. Від правильного виконання, якого залежить життя тисяч людей та успішний розвиток церкви" [15.-С.26]. Показником професіоналізму, підготовленості та взагалі природної придатності проповідника є виголошена ним проповідь.

Метою кожної проповіді є духовне пробудження та укріплення у вірі. Разом з тим, вона носить морально-повчальний характер. Проповідь є найважливішим елементом духовного життя громади, через яку формується світогляд, мотиви внутрішньогромадської поведінки та відносин між віруючими, вироблення моральних цінностей.

Джерела свідчать, що проповідям в середині 20-х рр. стали притаманні такі негативні риси, як: "шаблонність, одноманітність, безцільність, поверховість, безкінечні повтори" [15.-С.27]. Зрозуміло, подібні проповіді не могли знайти відгуку у членів громади і залишалися "порожнім звуком". Відсутність досвіду та якостей проповідника у людини, що взяла на себе духовний провід, звичайно, має негативний вплив на духовний стан віруючих. Тому велике значення надається підготовці проповідника, яка повинна бути повною, всебічною.

На жаль, у 20-ті роки XX ст., не дивлячись на те, що існувала система підготовки проповідників, постійно відчувалась їх нестача. Про це не одноразово наголошувалось у доповідях Правління Всеукраїнського об'єднання: "Необхідність організації курсів витікає з повсякденної практики нашого життя. Ця необхідність продиктована потребами нашого внутрішньогромадского життя. Нам потрібні не тільки благовісники, які можуть понести Євангельську звістку невіруючому світові, але нам також потрібні робітники для не менш важливої духовної роботи в громадах" [16.- С. 31].

Таким чином, однією з причин падіння "якості" духовного життя в громадах, як не парадоксально, стала можливість легального проведення широкої євангелізаційної роботи серед населення на початку 20-х років, бо саме вона призвела до появи двох протилежних тенденцій: з одного боку, збільшила кількість адептів, з іншого, - відвернула увагу проповідників від роботи над підвищенням рівня духовного розвитку громад.

Одним з важливих елементів духовного зростання кожної громади є відчуття повнокровного зв'язку з єдиновірцями, тим більше, що в досліджуваний період баптистське братство переживало етап організаційного становлення на Всеукраїнському рівні.

Правління Всеукраїнського об'єднання розуміло духовні потреби місцевих громад і, проаналізувавши загальну картину розвитку конфесії на середину 20-х років, зробило висновок, що першочерговим завдання союзної місії є "духовне виховання громад". Оскільки етап активної зовнішньої євангелізації