Але не завжди виправдовувались сподівання віруючих на повнокровний духовний зв'язок. У матеріалах регіональних з'їздів цих років є свідчення невдоволення з боку пересічних віруючих щодо відвідання їх проповідниками з центру. "У всіх громадах та групах відчувається потреба в благовісниках, особливо союзних, яких в багатьох громадах навіть не бачили" [18.-Ф.5.-Оп.2.- Спр.2183.-Арк.73зв.], - зазначається в матеріалах Миколаївського обласному з'їзду об'єднання громад і груп баптистів в листопаді 1926 р.

Всеукраїнському центру дорікав один з членів Правління Одеського об'єднання Мартиненко, зауважуючи, що "браття з Центру не можуть собі дозволити бути "аристократами", відвідуючи тільки окружні центри і не знаючи сільських братів" [18.-Ф.5.-Оп.3.-Спр.264.-Арк.66]. Не менш важливим було дорікання про відсутність підтримки Центром регіональних громад під час голоду та розрухи.

Але слід зауважити, що союзні благовісники часто просто не мали змоги відвідувати регіональні громади. По-перше, благовісників було не багато, і охопити всі громади не було можливості, по-друге, хронічно не вистачало коштів у касі Всеукраїнського об' єднання, а приймати благовісників власним коштом мали змогу далеко не всі громади.

Таким чином, існувала проблема духовних взаємозв'язків серед ланок єдиної структури об'єднання євангельських християн-баптистів.

Ще однією перешкодою на шляху духовного зростання громад ставала духовна незрілість новонавернених, адже багато громад пішли на скорочення терміну випробування віри або взагалі не дотримувались його, незважаючи на те, що вступ до громади - відповідальний і серйозний крок для обох сторін, про що свідчить сама процедура прийому. "Прийняття в громаду провадиться Зборами членів громади, відкритим голосуванням, простою більшістю голосів. За попереднім випробуванням кандидата пресвітером та остаточним випробуванням його на загальних зборах, з метою встановлення: чи відповідають його погляди та спосіб життя вимогам. Наявність належних відгуків про його спосіб життя. Повноправним членом громади кандидат стає тільки після хрещення" [14.- Ф.455.-Оп.1.-Спр.40а.-Арк.406]. Недотримання процедури перевірки призвело до того, що в громади потрапляли люди, що переслідували корисні цілі, такі як отримання матеріальної допомоги, уникнення військової служби та ін.

Неодноразово на регіональних з'їздах баптистських об'єднань і груп Півдня України поставало питання про матеріальне служіння, і, як засвідчують документи, це питання стало одним з найболючіших для братства. Звичайно, нестача матеріальних коштів негативно відбивалась і на духовному розвитку громад. Наприклад, на Одеському обласному з'їзді евагельських християн- баптистів у 1926 р. підкреслювалась важливість збору коштів для утримання благовісників, у зв'язку з чим прозвучав заклик до "заохочення всіх членів громад до більш старанного матеріального служіння" [18.-Ф.5.-Оп.2.-Спр.2183.-Арк.10].

Звичною практикою в громадах було виконання богослужінь у приватних будинках віруючих, але громади зростали чисельно і приватні будинки вже не могли слугувати приміщенням для богослужінь, не завжди були в наявності і придатні будинки для оренди, поставало питання про будівництво власних молитовних будинків, але через нестачу коштів віруючи не завжди могли це зробити.

Ситуацію також ускладнювали непорозуміння між Центром і регіональними громадами щодо питання про місцезнаходження каси. Як правило, регіональні об'єднання хотіли залишати гроші у себе, відраховуючи в центр певний відсоток, але центральне Правління вважало за потрібне збирати кошти у себе і перерозподіляти по громадах України [18.-Ф.5.-Оп.3.-Спр.264.-Арк.66зв].

Також через брак коштів громадам було складно виписувати періодичні видання Всеукраїнського об'єднання - "Баптист України" та "Баптист" - друкований орган Всесоюзного об'єднання. У кращому випадку на громаду припадало два-три примірники, що, зрозуміло, не могло задовольнити духовні потреби членів громад [18.-Ф.5.-Оп.2.-Спр.2183.-Арк.91].

Хоча, звичайно, проблеми духовного розвитку громад лежали, перш за все, у площині виховання адептів згідно з віросповідними принципами.

Зважаючи на це, об'єднання і групи намагалися вжити заходи щодо їх подолання. Наприклад, в Одеському об'єднанні для влаштування внутрішньої чистоти та оздоровлення громад запропонували наступне: створити духовну комісію зі складу пресвітерів, благовісників, старших досвідчених братів та представника Всеукраїнського об' єднання баптистів для відвідань громад з метою їх духовного оздоровлення; всі керівники громад мають ретельно оберігати чистоту церкви та нещадно виключати віруючих, що порушують правила; влаштовувати духовні братерські з'їзди з запрошенням на них союзних благовісників; влаштовувати при будь-якій громаді раз на рік біблійні збори для навчання співів із запрошенням досвідчених братів [18.-Ф.5.-Оп.2.-Спр.2183.-Арк.9-13].

Духовному піднесенню життя громад сприяли приїзди досвідчених братів, які наставляли віруючих за допомогою бесіди "на рівних", вирішували спірні питання, спираючись на свій досвід.

Таким чином, ми виділили кілька найпоширеніших в громадах проблем, які ставали перешкодами на шляху духовного зростання, а саме: наявність в євангелізаційній роботі негативної тенденції занедбання проповідниками роботи в громадах; нестачу проповідників; переривчастість зв'язків регіональних громад з Правлінням Об'єднання євангельських християн-баптистів; незрілість новонавернених членів громад; нестача коштів.

Наявність подібних проблем на шляху духовного розвитку громад євангельських християн- баптистів багато в чому обумовлена тим історичним етапом розвитку на якому вони знаходились. Конфесія переживала етап свого організаційного становлення, в процесі якого викристалізовувалась її структура, з підкресленим значенням кожної помісної громади.

Звичайно, сильний вплив на громади справляли суспільно-політичні перетворення, які відбувались в країні впродовж 20-х років: неоднозначне ставлення політичної влади, яка за допомогою законодавчих та