УДК 94:378.12(477)"1940"

Т. В. Васильчук

ПІДГОТОВКА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ ВИЩОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ В УРСР 1940-Х РР.

У статті аналізуються найважливіші складові функціонування аспірантури і докторантури в УРСР, досліджуються основні складнощі у підготовці фахівців вищої категорії для ВНЗ України післявоєнного періоду, автор виокремлює слабкі сторони та здобутки тогочасної системи формування науково- педагогічних кадрів.

Ключові слова: освіта, викладачі, вища школа, аспірантура, докторантура.

У важкі повоєнні роки, основною формою підготовки науково-педагогічних кадрів для вищої школи залишалося написання та захист дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, найчастіше підготовлених в аспірантурі чи докторантурі. Така система була започаткована, ще у 1939 р. Слід зауважити, що напередодні війни, такими що закінчили аспірантуру, вважалися лише ті особи, які захистили дисертацію. І це зрозуміло, адже найважливішим був кінцевий результат, а не кількість аспірантів на папері. Чисельність аспірантів, як і студентів, за роки війни істотно скоротилася. У зв'язку з мобілізацією, евакуацією та припиненням діяльності навчальних закладів та науково-дослідних установ на окупованих територіях кількість аспірантів СРСР скоротилася майже в 5 разів. У 1943 р. їх нараховувалося лише 3,6 тис. чол., що складало 2І,3% від кількості довоєнного 1940/41 навч.р. [1].

Автор даного дослідження поставив за мету проаналізувати актуалізовану джерельну базу із зазначеної проблематики, з'ясувати найважливіші складові функціонування аспірантури і докторантури, виявити основні складнощі у підготовці фахівців вищої категорії для ВНЗ України післявоєнного періоду. Поставленою метою сформалізовані й відповідні наукові завдання поданої статті.

Основними джерелами інформації для науково-історичного пошуку стали архівосховища Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України та періодичні видання, що зберігаються у ЦНБ ім. В. Вернадського.

Із самого початку, варто зазначити, що одночасно із післявоєнною нормалізацією навчального процесу у ВНЗ приступили до відновлення науково-педагогічного та викладацького потенціалу країни. Вже з осені 1944 р. підготовку аспірантів відновили Київський, Харківський, Одеський університети, Харківський інститут комунального господарства, Київська консерваторія. 49 аспірантів різних рівнів підготовки, навчались на всіх курсах у цих ВНЗ [2]. Взагалі по республіці на 55 кафедрах закладів вищої освіти проходили підготовку 166 аспірантів [3]. Визначальне місце в структурі підготовки фахівців займали гуманітарні науки, з наголосом на загальносоюзну проблематику. Значно менше в системі аспірантури ВНЗ були представлені технічні напрямки. Ужиті заходи по відродженню та нормалізації діяльності ВНЗ дозволили до 1945 р. відновити 50,3% довоєнної кількості аспірантів.

Проте, плани прийому до аспірантури в перші повоєнні роки ВНЗ не виконувалися, й на серпень 1945 року по республіці на 308 місць було прийнято всього 183 аспіранта. Особливо відставали: Народний комісаріат охорони здоров'я - замість 60 аспірантів, було прийнято 17; Народний комісаріат освіти - замість 95 - 55; Народний комісаріат земельних справ - 28 проти 17 [4, с.225-226]. Та й взагалі по Союзу, на грудень 1947 р. навчальні заклади Міністерства вищої освіти план прийому аспірантів виконали всього на 46,6%. Цікаво те, що ВНЗ були відсторонені від безпосереднього планування контингенту майбутніх професорсько-викладацьких кадрів, планові показники визначали галузеві центральні органи.

В організації роботи аспірантур були великі проблеми. І це було пов'язано не тільки із загальнодержавними помилками. На містах керівництво ВНЗ не приділяло належної уваги функціонуванню аспірантури. Річний звіт про роботу вищих педагогічних закладів свідчив про те, що в КДУ з 13 аспірантів, лише 6 виконали роботу вчасно, а в ХДУ всі здобувачі кандидатських ступенів закінчували роботи із запізненням. У зв'язку зі значним невиконанням плану в 1947 р. терміни прийому до аспірантури продовжили до січня 1948 р. Проте й це не допомогло вирішити проблему комплектації аспірантури вищої школи. Так, на 2093 місць аспірантури, запланованих на 1947 р. мВо, на 10 січня 1948 р. затвердили лише 1321 кандидатуру. Отже, незважаючи на продовження терміну конкурсу, фактичне виконання плану прийому до аспірантури в 1947 р. становило 63%. План прийому до аспірантури без відриву від виробництва виконали ще гірше - на 624 місць затвердили всього 142 чол., що становило 40% [5, с.6-9]. Зі значними відставаннями виконали й плани підготовки та випуску аспірантів у 1947 році.

У 1948 р. з урахуванням досвіду прийому до аспірантури попередніх років конкурс до аспірантури провели більш організовано, що дало значно кращі результати виконання плану [6, с.5]. Так, по навчальним закладам МВО план прийому аспірантів виконали на 90,5%, по навчальним закладам інших міністерств та відомств на 89,8%. Хоча деякі управління та міністерства в 1948 р. майже на 25% не виконали план, наприклад, Головні управління енергетичних та економічних ВНЗ заповнили заплановані на 1948 р. вакантні місця в аспірантурі на 75,3% та 76,5%, Міністерство охорони здоров'я УРСР - на 75%. У 1949 р. ще не всі ВНЗ виконали план прийому до аспірантури, у деяких вищих навчальних закладах поданих заяв було мало [7, с.3-4]. Разом із тим, позитивні зрушення все-таки мали місце. З кожним роком невиконання плану прийому до аспірантури мало стійку тенденцію до зниження. Крім того, згідно нового порядку роботи аспірантур вищим навчальним закладам було дозволено зараховувати до аспірантури своїх наикращих випускників зразу після закінчення навчання у ВНЗ [8]. При великих кафедрах університетів і інститутів створювалася нова форма підготовки - річна асистентура,