Відомі вчені звертали увагу на важливість знання кандидатами на вступ до аспірантури іноземних мов [19, с.41]. Рекомендували підвищити вимоги до володіння аспірантами іноземної мови, тому що в процесі наукового дослідження їм необхідно вивчати закордонні наукові досягнення. Досвідчені професори вважали, що аспіранти, які не володіли на достатньому рівні іноземною мовою, відволікали свої сили та витрачали час на її вивчення, замість того щоб зосередитися на дисертаційному дослідженні.

Зазнавала гострої критики система вибору наукової проблеми та визначення теми дисертаційного дослідження. Знані представники професорсько-викладацького складу наголошували на тому, що вибір незначної теми, як і неправильна постановка проблеми заважає досягненню успіху, просуванню науки вперед та знецінює дослідження: "Секрет досягнення великих результатів у будь-якій роботі, а тим більше в науковій," - на думку фахівців полягав саме в тому, - "щоб не розпорошуватися, а змогти спрямувати власні зусилля на роботу колективу на вирішення однією з найбільше вагомої проблеми." [20, с.6].

Після революції радянська влада скасувала систему вчених звань та вчених ступенів, у результаті чого професори зі світовим ім'ям були зрівняні з викладачами, що тільки починали науково-педагогічну діяльність. Практика показала хибність такого рішення й була визнана необхідність відновити систему вчених ступенів та звань. Війна перервали реорганізацію цієї системи, але пізніше система присудження вчених звань, організація навчання в аспірантурі, процедура підготовки та захисту дисертаційного дослідження вдосконалювалися й у 1950 р. було прийняте нове "Положення про аспірантуру при вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах" [21, с.280-284], у якому визначалися правила прийому, умови навчання в денній та заочній аспірантурах.

Передусім у документі констатувалося, що аспірантура при вищих навчальних закладах та науково- дослідних установах є основною формою підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів. На вступ до аспірантури мали право особи до 40 років, які отримали вищу освіту з обраної галузі науки та проявили здібності до науково-дослідної роботи. Для претендентів на заочне навчання вікового обмеження не встановлювали. Термін навчання в денній аспірантурі встановлювався - 3, а в заочній - 4 роки. У "Положенні" визначалася процедура конкурсного відбору. Науковим керівником дозволялося призначати доктора наук, або професора, та з дозволу МВО кандидата наук. Для раціонального та ефективного керівництва дисертаційними дослідженнями встановлювалося обмеження - у наукового керівника кількість аспірантів не повинна була перевищувати 5-6 чол. Дисертантам денної форми навчання відшкодовували видатки на передрук дисертації на друкарській машинці, витрати по розмноженню авторефератів несли ВНЗ або науково-дослідні установи [22, с.6]. ВНЗ та установи також оплачували гонорари офіційних опонентів [23, с.342-343]. Варто зазначити, що витрати на передрук дисертації, розмноження авторефератів, гонорари опонентам компенсували лише аспірантам денної форми навчання. На заочників та пошукачів ці пільги не розповсюджувалися.

Не зважаючи на тяжкі повоєнні умови кількість аспірантів невпинно зростала. Так, у Дніпропетровській області восени 1947 р. налічувалося 107 аспірантів у системі вищої освіти, з яких 78 готувалися по лінії МВО, 2 - міністерства шляхів сполучення, 4 - міністерства чорної металургії, 17 - міністерства охорони здоров'я, 6 - міністерства сільського господарства. В центральній - Київській області в аспірантурах ВНЗ МВО навчався 261 молодий фахівець, міністерства кінематографії - 7 чол., міністерства освіти - 48 чол., міністерства охорони здоров'я - 48 чол., міністерства мистецтв - 15 чол. [24].

Але одним із вражаючих недоліків усієї аспірантури республіки, який впливав на розвиток системи вищої освіти, залишався недобір аспірантів. По ВНЗ союзного підпорядкування план набору на 1948/49 навч. р. був виконаний лише на 80,2%, а республіканського - на 82,1%. У КДУ на 94 місця за планом, було подано 120 заяв, склали іспити 84 особи, а поступили - 53 особи. У ХДУ на 31 місце, було подано 38 заяв, затверджено лише 20 осіб. Одеський університет зміг прийняти тільки 12 аспірантів, хоча план був доведений у кількості 21 особи. Невиконання плану прийому мало місце протягом кількох років. Так, у 19471948 р. план було виконано лише на 81,5%, у 1948-1949 р. - 80,1% [25].

У постанові РНК СРСР від 20 березня 1937 р. №464 "Про наукові ступені та звання" [26, с.308] регламентувався порядок присудження наукових ступенів та звань. Підставою для присудження ступеня кандидата наук визначалося навчання в аспірантурі (або складання іспитів кандидатського мінімуму) та захист дисертації. Для отримання ступеня доктора наук необхідно було мати ступінь кандидата наук та захистити дисертацію. Проте, у виняткових випадках, за особливо важливі заслуги, дозволялося представити до захисту дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора наук, який не мав ступеня кандидата наук. Також ступінь доктора наук міг бути присуджений без захисту дисертації за визначне відкриття або винахід У якості дисертації дозволялося представити підручник, опубліковану або неопубліковану монографію [27, с.321]. Разом із тим, в 1947 р. на загальносоюзному рівні було визнано доречним проводити підготовку докторантів організованим шляхом у стінах спочатку лише Академії наук, а згодом у найбільших вищих навчальних закладах [28, с.454]. Але,