УДК 94:37.01(477)"18/19"

Т. В. Винарчук

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ВИМОГИ УКРАЇНСЬКИХ ОСВІТЯН КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ XX СТ.

Автор статті розглядає концепції розвитку національної освіти українських громадсько-політичних діячів та педагогів кінця ХІХ - початку хХ ст. в контексті процесів модернізації та національного відродження. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. українці у складі Російської імперії не мали сучасної національної мережі освіти, що загрожувало уповільненням темпів соціально-економічного розвитку, поглибленням відставання від європейських країн модернізації, припиненням формування української модерної нації. Ключові слова: освіта, національна освіта, модернізація освіти, українське національне відродження, со- ціокультурні компетенції, патріотичне виховання, формування національної свідомості.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. на тлі європейських країн в Російській імперії гостро відчувалося відставання розвитку практично у всіх сферах людської діяльності, що ставило завдання удосконалення системи освіти відповідно до соціально-економічних та суспільних потреб розвитку держави. В українському освітньому русі загальнодемократичні вимоги створення сучасної мережі навчання мали національне наповнення, так як уряд імперії українців позбавив права на національну школу. Пропонуємо розглянути та визначити співвідношення національних та соціальних вимог в педагогічних поглядах українських освітян на рубежі ХІХ-ХХ ст. у зв'язку із соціально-економічними та суспільними умовами розвитку української нації.

Ще з першої половини ХІХ ст., від початку українського національного відродження, національна інтелігенція у своїй діяльності та роздумах над долею української нації велику увагу приділяла освіті, оскільки вважала її однією із головних передумов формування національної свідомості та відродження нації. Із вступом національного відродження на політичний етап питання освіти хвилювало українських діячів не менше, ніж на двох попередніх - науковому та культурницькому. На рубежі ХІХ - ХХ ст.ст. із утворенням політичних партій в концепціях і програмах українських суспільно-політичних діячів визначилися розбіжності у поглядах на шляхи вирішення українського питання, форми державності, ставлення до соціального та аграрного питань тощо. Разом з тим, практично всі суспільно-політичні діячі, незалежно від їх партійної приналежності та політичних поглядів, одностайно висловлювалися за необхідність та нагальність здійснення права українців на національну освіту.

Наприкінці ХІХ ст. проблема національної освіти в Російській імперії вже вийшла за межі загальних завдань українофільських просвітництва та культурництва. Відсутність мережі освіти гальмувала розвиток як і українців, так і Російської імперії в цілому, адже завершення модернізації вимагало також і розвитку освіти. Тут необхідно звернутися до теорії, насамперед модернізації та націогенезу, що дозволить проаналізувати педагогічні погляди українських освітян у зв'язку із суспільними потребами на тлі істотних перетворень, усвідомити їх актуальність та пояснити вагомість освітнього питання в Російській імперії.

Наприкінці ХУІІІ - на початку ХІХ ст. в Україні почався процес модернізації, у результаті якого мали статися суттєві зміни, які в цілому вчені визначають як перехід від традиційного аграрно-ремісничого до формування індустріального суспільства. Науковці наголошують на тому, що цей процес не обмежується виключно економічною сферою. Не менш важливим ніж економічні перетворення були суспільні зміни, зокрема завершення формування модерної нації, що особливо актуально для народів Центрально- Східної Європи, які на початку ХХ ст. не мали власної державності.

Цілком очевидне та безперечне існування зв'язку між глибиною та швидкістю модернізаційних перетворень із рівнем розвитку системи освіти. Ці явища взаємопов'язані та взаємообумовлені. З одного боку, розвиток промислових та аграрних технологій, розширення застосування машинного устаткування, ускладнення соціально-економічних стосунків вимагали збільшення кількості освічених працівників. В результаті зростання потреби у вільнонайманій робочий силі в Російській імперії почав формуватися ринок праці, від наповнення якого кадровими ресурсами з відповідними освітньо-кваліфікаційними характеристиками залежав подальший поступ до індустріального суспільства.

З іншого боку, зростання потреби на ринку праці у кваліфікованих робітниках, ставило питання вже не тільки про розширення мережі освіти, а також про удосконалення її змісту відповідно до новітніх наукових досягнень, розширення переліку спеціальностей, переорієнтації навчання на виховання нових якостей та соціальних компетенцій, необхідних для майбутньої соціалізації учнів у модерному суспільстві. Таким чином відставання розвитку освіти від реальних потреб гальмувало соціально-економічні та суспільні перетворення.

Тут варто звернути увагу на значення ринку праці для суспільства, що перебувало у стані трансформації. У той період ринок праці виконував також необхідну та важливу функцію перерозподілу людських ресурсів між аграрним та промисловим секторами. Цей аспект мав виняткове значення для пригнічених націй, зокрема для української, оскільки вирішувалося завдання розширення можливостей соціалізації українців у нових соціально-економічних умовах при руйнації традиційного суспільства. Отже, по суті проблема національної освіти мала гпибшии зміст - це було питання про майбутнє нації, перспективи її розвитку, завершення формування української модерної нації, питання про існування чи зникнення нації.

Незважаючи на спроби реформування системи освіти у ХІХ ст. в Росії суттєвого її покращення не відбулося. Існуюча мережа навчання, її зміст та рівень не задовольняли соціально-економічні та суспільні потреби Російської імперії, яка в цій сфері істотно поступалася європейський країнам. На кінець ХіХ ст. в Російській імперії центральною проблемою залишалася недостатня кількість навчальних закладів. Наприклад, на 1896 р. в імперії лише 3 % населення навчалося в початкових школах, у той час як в Німеччині 17 % [7, с.32]. В українських губерніях ситуація із рівнем забезпеченості населення навчальними закладами не відрізнялася на краще, наприклад, у Чернігівській губернії в 1876