УДК 94:29(477)

П. В. Володін

РЕЛІГІЯ І ЦЕРКВА В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Бурхливий розвиток релігійного життя слід розглядати як об'єктивний процес і, частково, як процес самовизначення українського суспільства. Формування певних тенденцій цього процессу, боротьбу за сфери впливу, за культові споруди зумовлює активізацію найрізноманітніших проблем. Отже, завдання держави з урахуванням найрізноманітніших інтересів релігійних організацій, що діють в Україні, - сформувати надійну юридичну базу взаємовідносин з церквою на засадах демократії, справедливості, рівності. Ключові слова: релігія, церква, конфесії, релігійні трансформації.

На межі тисячоліть внаслідок драматичних колізій, проблем, складнощів, що зумовлені екологічною, політичною, економічною, демографічною та іншими кризами, людина постала перед необхідністю переосмислення своєї ролі і свого місця у світі. У зв'язку із цим, а також у результаті прискорення життєвих темпів, лавиноподібного потоку інформації, бурхливого технічного прогресу, широкої обізнаності й взаємовпливу різних культур цілком закономірними є різноманітні духовні й релігійні пошуки. Світоглядно- релігійні вчення порушують проблеми загальнолюдського значення: життя й смерті, добра й зла, істини, віри, надії, любові й дають власну інтерпретацію їх розв'язання. Релігія для певної частини сучасного людства виконує роль такого-то психологічного заслону, що компенсує конфлікт між потребою людини в душевному спокої й крайньою нестабільністю буття в динаміці світових перетворень.

Екзистенціалізація охопила не лише філософські вчення, що намагаються осмислювати життєдіяльність людини, а й релігійні комплекси, які прагнуть гармонізувати відносини людини зі світом божественним, соціальну й природну сфери. Внаслідок цього істина із об'єктивної цінності перетворилася на полі суб'єктивну, замість необхідності її доведення перед людиною постала проблема вибору. Змінюються й уявлення про вищу довершеність: сприйняття статичної досконалості Абсолюту перетворюється на динамічне вдосконалення й розвиток людини.

Серед найбільш глобальних причин сучасних релігійних трансформацій - взаємовпливи різних культурних світів і, як результат, усвідомлення людством своєї спільності, проте водночас і своєї розірваності за релігійною ознакою, бажання подолати цю розірваність, об'єднавши всі релігії в одну.

Активне релігієтворення спричинене загальною орієнтаційною кризою європоцентричної цивілізації, що спонукає до спроб синтезу західної та східної релігійних традицій, інтенсифікує релігійні експерименти взагалі. В умовах духовної кризи люди шукають будь-які загальнозначущі цінності і знаходять їх у певних релігіях, що формує думку про існування спільної першорелігії, яка з часом була втрачена. Все це виводить сучасну релігійну свідомість за межі будь-якої однієї конфесії, робить її універсальною, синкретичною. Цьому ж сприяє трансформація світоглядних парадигм, зумовлених науково-технічною революцією XX ст. та особливостями індустріального урбанізованого суспільства, коли руйнуються тісні міжособистісні стосунки, насамперед сімейні, розриваються наявні ще у недавньому минулому зв'язки поколінь, через що слабне і традиційна релігійність, а громадська думка втрачає можливість контролювати релігійність особи. Виникненню новітньої релігійності сприяє й зростання ролі особи в усіх сферах суспільного життя, загальна демократизація суспільства та утвердження в ньому особи в широкій гамі її прав, що позначається на її світоглядних орієнтаціях і релігійному усвідомленні дійсності, яке дуже часто буває недостатньо зрілим, загартованим.

Це спричиняє кризу традиційних церков і традиційної релігійності, які вже не відповідають секуляризованим релігійним потребам сучасного віруючого. Утверджується авторитаризм харизматичних лідерів новітніх рухів. Зростає відкритість і толерантність до послідовників інших релігій та теологічно- філософських учень.

У зв'язку з цим постає питання про особливості нинішнього вибуху нових релігій і його винятковість саме для українського народу, що став, нарешті, на шлях вільного розвитку. Вивчення історії релігій, аналіз причин виникнення і характеру сучасних релігійних рухів свідчить про те, що неорелігії - це явище, характерне не лише для нашого часу. Воно є постійним елементом суспільного розвитку, під впливом якого не раз змінювалася релігійна карта країн, континентів, світу.

Релятивізація моралі, змінення етичних полюсів «добра» і «зла», тотальне приниження гідності людини - цими характеристиками довгий список лише розпочинається. За десять років відносної свободи сповзання української людності до стану антропологічної катастрофи, на жаль, не зупинено. Гідність людини в нинішній час соціальних трансформацій зневажено часом більше, ніж це було при стабілізованому «реальному соціалізмі». Стан гнітючої несвободи в певних ділянках життя замінено свободою, непідконтрольною людському сумлінню, від чого вона, свобода, стає небезпечною, оскільки відповідальність людини дуже ослаблена. Сказане значною мірою стосується, зокрема, носіїв реальної влади і Україні, а відтак і державних службовців, від яких суттєво залежить благополуччя простої людини. В результаті сьогодні українська людина страждає часом від безконтрольності чиновника й зневаження її соціальних прав навіть більше, ніж це було за радянських часів.

Отож, українській Церкві доводиться починати навіть не з нуля, а з великого і болісного «мінуса». Все це вимагає великих зусиль, а головне - ставить Церкву в ситуацію нездоланної суперечності. З одного боку, задовольнити всі вимоги нинішнього історичного моменту вона, вочевидь, не може. Церква потребує часу, щоб відновити свої структури, стабілізувати й поліпшити формацію духовенства, розчистити запущене джерело Традиції (цитується за Луїджі Падовезе, «Соціальні аспекти у вченні Отців Церкви»).

З іншого боку, суспільство не може чекати, коли Церква відновить усі свої функції і структури. Воно погребує високого прикладу Церкви і її всебічної допомоги вже сьогодні, а точніше - потребувало ще вчора.

«Роль держави активно обговорюється сьогодні у зв'язку зі спробами об'єднати існуючі Православні Церкви в одне «сильне православ'я». Розкол сприймається православною свідомістю зокрема, як наслідок