УДК 94:355(477)"1917/1918"

В. В. Задунайський

СТАНОВЛЕННЯ ЗАСАД ВІЙСЬКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ВІЙСЬКУ (КІНЕЦЬ 1917 - КВІТЕНЬ 1918 PP.)

У статті розкрито спроби запровадження основ військової дисципліни у збройних формуваннях УНР за часів УЦР. Виявлено поступове зростання уваги державного проводу до запровадження військової дисципліни в Українському Війську в умовах війни з Радянською Росією. Основними законодавчими актами, що вплинули на становлення військової дисципліни стали "Тимчасовий закон про утворення Українського народного війська", "Статут Осібної Армії УНР" та закон "Про політично-правове становище військовослужбовців". Ключові слова: Українська Центральна Рада, Українська Народна Республіка, збройні формування, військова дисципліна, українське військо

Історія Українського Війська за новітньої доби значною мірою пов'язана із революційними та державотворчими процесами, що обумовили як надзвичайну складність військового будівництва, так і його визначальну роль для збереження та захисту української державності. Зрозуміло, що першою українською владою, яка мусила вирішувати проблеми військового будівництва, стала Українська Центральна Рада (УЦР). Попри невизначеність пріоритетів військового реформування, УЦР в умовах війни з Радянською Росією була змушена забезпечувати лад у тих формуваннях, що діяли на її стороні. За таких обставин досить важливу роль мало відіграти запровадження військової дисципліни та єдиних вимог щодо несення військової служби.

Основи військової дисципліни та підмурівки військової служби, як правило, визначались відповідними державними законами та військовими статутами. Запровадження таких законодавчих документів є одним із виявів адекватності й легітимності будівництва підвалин Збройних Сил повноцінного державного утворення.

Отже, процес становлення та розвитку основ військової дисципліни Українського Війська впродовж 1917 р. - весни 1918 р. є важливою складовою українського військового будівництва революційної доби, що виявляє особливості як тогочасного національного військового життя, так і пріоритети революційних зрушень в Україні. З огляду на це, дослідження зазначеної проблематики є актуальним і заслуговує на увагу науковців.

Перш за все, зазначимо, що питання українського військового життя революційної доби намагались аналізувати безпосередні учасники революційних зрушень. Так, деякі аспекти загального військового будівництва висвітлили авторитетні українські військові діячі (В.Петрів [1], О.Удовиченко [2] та Л.Шанковський [3]), але поза їх увагою залишився процес становлення військової дисципліни у збройних формуваннях Української Народної республіки (УНР). Згадаємо й розробки, присвячені бойовому шляху окремих українських частин і з'єднань ("Синьожупанників", "Січових Стрільців", "Вільного козацтва" тощо) [4; 5; 6]. Перебування авторів у відповідних формуваннях обумовило деяке захоплення описом їх позитивних прикмет.

Отже, публікації військових діячів українських державних утворень революційної доби, що опинились у еміграції, є досить цікавими й корисними для нашого дослідження, бо сприяють розумінню закономірностей будівництва Українського Війська. Окремо наголосимо, що згадані праці мають джерельний характер, бо автори подають низку фактів і подій, свідками й учасниками яких вони були.

Розглядаючи радянську історіографію слід мати на увазі її підконтрольність комуністичній ідеології, що обумовило відсутність об'єктивних досліджень Збройних Сил незалежних українських державних утворень. Яскравим прикладом таких підходів є як колективні монографії, так і праці окремих істориків [7; 8; 9]. Серед радянських дослідників окремо виділимо Н.Какуріна [10] та В.Антонова-Овсієнка [11], дослідження яких вирізняються військово-фаховим спрямуванням та намаганням подати аналіз загальної військово-політичної ситуації як в Україні, так і в суміжних регіонах Росії. Відзначимо й близькість згаданих праць до мемуарної літератури (особливо праця В.Антонова-Овсієнка). Все вищезазначене обумовлює певну цінність цих робіт для здійснення нашого дослідження. Варто згадати й праці П.Гарчева [12], І.Дубинського та Г.Шевчука [13], в яких міститься цікава інформація про червоногвардійські військові формування та їх боротьбу проти Українського Війська в 1917-1918 рр.

У цілому радянська історіографія лише побіжно торкалась проблематики нашого дослідження, до того ж упереджено висвітлювала військово-політичні процеси революційної доби.

Певну увагу українським незалежним державним утворенням та їх військовим формуванням приділила сучасна зарубіжна історіографія. Так, польські вчені З.Карпус [14], М.Клімецький [15] i М.Кротофіл [16] досліджують як окремі українські військові утворення, так і їх участь у збройній боротьбі, але вже після доби УЦР. За таких умов їх доробок опосередковано сприяє розумінню тенденцій військового життя в Україні за часів Української Центральної Ради та дозволяє виявити деякі аспекти військових контактів між Україною й Польщею. Певну цікавість мають й праці російських істориків, які розглядають революційні процеси та військові дії на території Кубанського й Донського козацьких військ, сприяючи нашому аналізу загальної військово- політичної ситуації тих часів [17; 18; 19; 20].

Отже, доробок сучасних зарубіжних істориків лише частково сприяє нашому дослідженню, бо основний зміст становлення військової дисципліни в Українському Війську впродовж 1917 - весни 1918 рр. ними не вивчався.

Окреме місце у вітчизняній історіографії посідає комплексна колективна праця "Історія Українського Війська", що з'явилась у Львові у 1936 р. [21]. У згаданій роботі значну увагу присвячено детальному огляду історії військових формувань Західної й Наддніпрянської України з 1914 р. до 1920 р., проте, обмежена джерельна база обумовила розкриття лише окремих аспектів становлення основ військової дисципліни у військах УЦР.

Наприкінці звернемо увагу на розробку проблеми українського військового будівництва революційної доби в сучасній вітчизняній історіографії. Так, питання творення та розвитку Українського Війська за часів УЦР вивчали В.Солдатенко [22; 23] та Л.Гарчева [24]. Дослідники на підставі низки маловідомих документів розглянули деякі аспекти українізації військ, створення єдиної військової системи УНР тощо. Поряд із цим, запровадження основ військової