Поступово розробляється й проблематика Вільного Козацтва та регіонального військового будівництва на Півдні України у працях Г.Турченко [25], М.Кравчука [26], В.Бондаренка [27], В.Пархоменка [28]. Питання становлення й розвитку військової дисципліни у згаданих працях науковцями не підіймались.

Автор тривалий час досліджує українську військово-козацьку спадщину та військове будівництво в Україні за революційної доби [29; 30; 31; 32]. Поряд із цим, досі не здійснено комплексного огляду створення підмурівків військової дисципліни у збройних формуваннях УНР часів УЦР.

Отже, сучасна українська історіографія, попри активне дослідження військового будівництва революційної доби 1917-1921 рр. в Україні, все ще не розглянула запровадження засад військової дисципліни в Українському Війську за часів УЦР, що й обумовило доречність нашого звернення до зазначеної проблеми та визначило його мету.

Джерельною базою пропонованої розробки стали як опубліковані, так і неопубліковані матеріали, віднайдені у Центральному державному архіві вищих органів влади і органів державного управління України (ЦДАВО України). Важливе значення для нашого дослідження мало й залучення матеріалів археографічних збірок та використання мемуарів учасників і свідків революційних подій. Зазначена джерельна база забезпечує належну достовірність положень пропонованої розробки.

Перед тим, як розпочати огляд становлення військової дисципліни у військах УНР, наголосимо, що українська влада отримала можливість для повноцінної розбудови військової системи лише після падіння Тимчасового Уряду внаслідок успішного більшовицького перевороту в промислових центрах Росії. Відзначимо, що конфронтація між УЦР та Тимчасовим Урядом неуклінно наростала після відходу російського центру від липневого компромісу 1917р. і нав'язування українській революційній демократії "Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріату Тимчасового Уряду" [33, c. 101-102].

Після повалення Тимчасового Уряду більшовиками у Петрограді, Центральна Рада приступила до підготовки взяття влади в Україні. Така можливість з'явилась 29-31 жовтня 1917 р. внаслідок більшовицького повстання у Києві, під час якого УЦР втрутилась у бойові дії (спрямувала українізовані полки Київського гарнізону) й, усунувши від влади представництво Тимчасового Уряду, одночасно не дозволила взяти владу більшовицькому ревкому [21, c.393-394].

Наслідки перемоги УЦР зафіксовано у ІІІ Універсалі, котрим і було проголошено Українську Народну Республіку, що розпочала повноцінне військове будівництво під керівництвом Генерального секретарства з військових справ на чолі з С.Петлюрою [21, с.390,392].

В умовах революційної дезорганізації старої військової системи важливе значення (поряд із розбудовою військово-організаційних структур) мало наведення елементарного ладу в деморалізованих військах, які безупинно розкладались (починаючи з березня 1917 р.) через скасування основ військової дисципліни й військового керівництва (з огляду на революційні процеси в країні) та поразки на фронтах. Все це призвело до остаточного занепаду всіх тогочасних військових формувань Російської армії (у тому числі й українізованих частин ).

За таких умов стало зрозумілим, що першорядну увагу необхідно було спрямувати на запровадження основ військової дисципліни. Саме тому, вже у листопаді 1917 р. (відразу після утворення у складі Гене - рального секретаріату військового відомства) Генеральний Секретар УЦР з військових справ С.Петлюра не лише намагався підпорядкувати своєму секретарству всі військові формування, що знаходились на території України, але й забороняв військовим революційним структурам звільняти з посад начальників без дозволу вищої військової інстанції [34, с.385,410,471-472; 35, арк.1]. Все це вочевидь свідчило про намагання часткового відновлення контролю за системою військового командування, що сприяло й покращенню військової дисципліни (підконтрольність нижчих ланок військового командування - вищим). Мали місце й звернення та заклики до українських військовослужбовців - дотримуватись дисципліни й революційної законності [34, с.386,409].

Окремо звернемо увагу на спроби частини добровольців самостійно відновити основи військової дисципліни в межах відповідного формування. Яскравим прикладом цього була реорганізація засад "Січового Стрілецтва" за підсумком зборів 19 січня 1918 р. [36, с.45-46]. На жаль, переважна більшість добровольців інших формувань не сприйняла цей досвід.

Поряд із наведенням ладу у військових формуваннях, створених на основі колишньої Російської армії та добровольчих утворень, визрівало розуміння необхідності будівництва нового Українського Війська. На жаль, цьому заважала як нерозвиненість державної системи УНР й занепад залишків Російської армії (у тому числі українізованих частин), так і пануючі настрої щодо відмови від регулярних Збройних Сил (ширилась ідея народної міліції).

Такі реалії обумовили недостатню увагу проводу УЦР до питання творення Українського Війська в листопаді - грудні 1917 р. Всупереч зазначеному вимоги військово-політичного життя обумовили поступову зміну оцінок. Причиною цього стала інтервенція Радянської Росії, яка супроводжувалась низкою повстань у промислових центрах України впродовж грудня 1917 р. - січня 1918 р. (їх організували й очолили місцеві більшовицькі осередки) [21, c.403-408; 33, c.116-119].

За таких обставин почались заходи, спрямовані на тимчасове відновлення засад дієвої армійської системи на підставі реформування залишків українізованих частин та добровольчих формувань. Поряд із цим важливе значення стали приділяти в УНР й створенню системи вищого військового управління та розробленню й прийняттю основних військових статутів і положень, які мали закласти підвалини тогочасного українського військового життя.

Свідченням зазначених підходів став "Тимчасовий закон про утворення Українського народного війська", який було розроблено 3 (16) січня 1918 р. [21, с.391]. У цьому документі підкреслювалась перспектива запровадження в Україні народної міліції, а тому військове керівництво повинно було розпочати набір кадрів інструкторів до 3 корпусів. Згадані інструктори після належної підготовки мали б стати до розбудови народної міліції в УНР [21, с.391].

Отже, згаданий закон стосувався підготовки основ народної