УДК 94(477):070.482:28(046)

І. В. Жердєва

РОЛЬ ПРАВОСЛАВНИХ ГАЗЕТ І ЖУРНАЛІВ В МІЖКОНФЕСІЙНИХ ВІДНОСИНАХ ЗА ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

На основі вивчення православної періодики доби державної незалежності України виявляються особливості становлення і діяльності традиційних українських конфесій на фоні складних суспільно-політичних процесів. Розглядаються основні тенденції розвитку міжрелігійних протистоянь і конфліктів та їх вплив на міжконфесійні стосунки. Висвітлюється роль православної преси як вагомого фактора у стабілізації релігійної ситуації, досягненні міжконфесійного порозуміння у церковній спільноті та консолідації українського суспільства.

Ключові слова: церква, суспільство, періодика, православ'я, конфесії, міжконфесійні відносини.

За роки державної незалежності православна церква в Україні зазнала глибинних трансформацій. Стрімке зростання релігійної активності населення на початку 90-х рр. ХХ століття, складні процеси в церковному житті призвели до конфронтації та загострення міжрелігійних стосунків. І хоча до цього часу вони не урегульовані, основні православні інституції, які діють на терені України, в основному визначилися із ідеологією подальшого розвитку та шляхами налагодження взаємних стосунків і діалогу.

Актуальність теми статті визначається її суспільною значимістю. Оскільки православна періодика, висвітлюючи різні аспекти релігійного життя, впливає на формування самосвідомості українців, її активно використовують у міжконфесійних стосунках.

З огляду на цю обставину, залучення до наукового обігу православної преси як незадіяного історичного джерела, допомогло краще осмислити та прослідкувати основні тенденції розвитку міжконфесійних відносин на фоні загальноцерковних процесів.

Наявність в церковних періодичних друкованих органах значного масиву фактичних офіційних матеріалів, інформаційних повідомлень та публікацій з важливих аспектів релігійного життя дало змогу деталізувати та відновити хронологію подій в релігійно-церковній сфері, з'ясувати причини міжконфесійних протистоянь, дослідити їх вплив на суспільно-політичне життя.

Серед авторитетних науковців, які вдаються до аналізу характеру міжконфесійних відносин у православному середовищі та їх наслідків для українського суспільства, необхідно виокремити В. Бондаренка [1], А. Колодного [2], О. Шубу [3], О. Сагана [4]. У різних аспектах простежує конфліктність у православно-католицьких відносинах дослідник А. Юраш [5].

Мета даної статті полягає у тому, щоб на підставі вивчення публікацій церковної преси усіх православних конфесій проаналізувати основні тенденції міжрелігійних протистоянь та дослідити їх вплив на міжконфесійні стосунки. Для досягнення цієї мети використовуємо церковну періодику, яка видавалась за часів незалежності України такими православними юрисдикціями: Українська Православна Церква, яка знаходиться у єдності з Московським Патріархатом (УПЦ МП), Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП) і Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ).

При цьому, вважаємо за необхідне зосередити увагу на проявах міжрелігійних конфліктів, що виникали поміж традиційними українськими церквами:

загалу православних церков по відношенню до греко-католиків;

внутрішнього протиріччя між трьома православними конфесіями: УПЦ МП - УПЦ КП - УАПЦ. Проблема міжконфесійних відносин знаходиться не лише в церковній площині, тут задіяно багато

чинників зовнішнього характеру - суспільно-політичні, національні, соціально-економічні.

Один із провідних істориків церкви О. Шуба досить ємкісно синтезував причини та сутність міжцерко- вного протистояння в Україні і довів, що воно "спричинене не лише суто релігійними, а й історичними, політичними, етнонаціональними чинниками". Розглядаючи напругу в релігійному середовищі як загрозу суспільній стабільності, він робить висновок: "Оскільки міжконфесійний конфлікт перетворився на загальнонаціональну, загальнодержавну проблему, його розв'язання стає справою не лише релігійних організацій, а й однією із стратегічних цілей української держави" [3, с. 294-295].

Тематичний огляд матеріалів православної преси дозволив виявити основні тенденції розвитку міжконфесійних відносин. На наш погляд, істотні зміни, які відбулися у динаміці цих процесів протягом досліджуваного періоду, дають підстави окреслити два головні етапи:

Перший етап 1991 - 2000 рр. - характеризується динамічним розвитком релігійних громад. Незабезпеченість громад культовими спорудами призводила до майнових суперечок і загострення міжрелігійних конфліктів, які в багатьох випадках мали політичне забарвлення.

Другим етап 2001 - 2009 рр. - майнові питання вирішуються за рахунок будівництва нових храмів. Прослідковується тенденція до співіснування конфесій в умовах стриманої конфронтації з подальшим налагодженням взаємних стосунків і діалогу.

Перший етап міжцерковних конфліктів в православному середовищі України фактично розпочався на рубежі 1980-х - 1990-х рр. ХХ ст., коли в нових історичних умовах намітилась лібералізація в державно - церковних відносинах. Переломним моментом для православ'я стало святкування у 1988 р. тисячолітнього ювілею хрещення Русі.

Вибух національно-духовного пробудження у західному регіоні України актуалізував процеси релігійного відродження. У Львові пройшов ряд несанкціонованих мітингів, їх учасники вимагали легалізації діяльності Української Греко-Католицікої Церкви (УГКЦ), громади якої існували у підпіллі.

Влада вимушена була здійснити реальні дії для врегулювання цих проблем. У заяві Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР 20 листопада 1989 р. було оголошено про реєстрацію у встановленому законом порядку греко-католицьких громад [6, с. 8]. Право на легальне існування УГКЦ здобула остаточно після зустрічи М. Горбачова з папою Іоанном Павлом ІІ у грудні 1989 р. Розгорнувся активний процес офіційної реєстрації греко-католицьких громад.

Для відновлення своїх позицій УГКЦ за підтримки суспільно-політичних структур почала вживати заходи щодо поверенення культових споруд, які належали їй до відомого приєднального Львівського собору 1946 р. "Внаслідок Львівського Собору 2700 наших храмів із майном було передано Російській православній церкві. Чимало їх згодом було знищено або перетворено в складські приміщення", - зазначав в своєму інтерв'ю кореспонденту газети "Голос України" у лютому 1991 р. правлячий архієрей УГКЦ В. Стернюк [7, с. 10].

Враховуючи те, що монопольне становище в країні на той