розвитку релігійного життя в Україні випадки міжконфесійних протистоянь мали вже поодинокий характер і не впливали на загальну церковну ситуацію в країні. Проминули негативні настрої по відношенню до православних церков в УГКЦ. Відповідно змінилась тональність і спрямованість публікацій в православній періодиці.
Православна преса виробила нові форми подачі матеріалу, розширила тематику публікацій. Проблематика міжцерковних відносин залишалась актуальною як у всеукраїнській церковній пресі, так і в єпархіальній.
Огляд збірки православних видань свідчить, що предстоятелі церковних структур УПЦ МП Володимир (Сабодан) і УПЦ КП Філарет (Денисенко) мали свої концепції щодо врегулювання міжправославних відносин, які свідчили про полярність їх позицій. Драматичною виглядає ситуація в УАПЦ, де "конфлікт соборноправної ідеології й синодальної московської традиції" призвів до остаточного розколу в цій інституції [22, с. 314]. Тому жодному з православних церковних лідерів поки що не вдалося очолити процес об'єднання церков.
Сучасний стан міджцерковних відносин набув відповідних рис і особливостей. Реальні кроки на шляху об'єднання церков здійснив Президент України В. Ющенко. При Президенті України була створена Рада Церков, на якій регулярно відбувалися плідні діалоги з керівниками різних напрямків християнства. Він особисто провів зустрічи з Вселенським патріархом Варфоломієм І, багаторазово спілкувався з керівниками православних церков України.
У часописі Дрогобицько-Самбірської єпархії УПЦ КП "Єпархіальний вісник" за 2005 р. у рубриці новин зустрічаємо значний за обсягом інформаційний матеріал. Тут повідомляється про роботу комісії у справі об'єднання УПЦ КП і УАПЦ та про зустріч Президента України В. Ющенка з Вселенським Патріархом Варфоломієм І, яка відбулась 8 червня 2005 р. у Стамбулі. Під час цієї зустрічі він висловив переконання, що "українське суспільство чекає на створення єдиної Помісної Православної Церкви" [23, с. 26-27]. Вселенський Патріарх схвалив демократичні зміни в Україні, але в питаннях єдності українських церков він займав виважену позицію.
Необхідно зазначити, що всі православні інституції загалом позитивно оцінювали результати переговорів з Вселенською патріархією, які тривають вже більше десяти років. Проте, у пресі ці події висвітлювалися кожною конфесією однобічно, як правило на свою користь.
Як приклад, можна привести статтю під красномовною назвою "Чому світове православ'я не визнає "Київського Патріархату"?", яка розміщена на шпальтах газети "Духовна криниця Карпат" Хустської єпархії УПЦ МП [24, с. 3-4].
Речники УПЦ КП вважають, що події, які розгортаються навколо об'єднавчих процесів в українському православ'ї, виходять за межі України. У першу чергу в цьому не зацікавлений Московський патріархат. У разі створення єдиної Помісної Православної церкви в Україні, яка буде підпорядковуватись Вселенському патріарху, РПЦ втратить до половини своїх парафій, а відповідно і вплив у світовому православ'ї.
Заслуговують на увагу висновки стосовно ідеї автокефалії, висловлені відомим релігієзнавцем О. Саганом. На його думку розв'язання цього питання потребує вирішення головних проблем, серед яких "проблема розробки загальноприйнятної для всіх православних церков України концепції українського православ'я", а також "необхідність перегляду деяких положень віровчення і культу, їх модернізації у зв'язку із розвитком суспільного життя" [4, с. 126-127]. Остання проблема торкається Вселенського православ'я, яке більше тисячі років не має Вселенського собору.
Сучасний етап позначився інтенсивним розвитком церковної інфраструктури та православної преси, яка удосконалювалась і здобувала ширші позиції. Найбільш потужною з православних юрисдикцій залишалась УПЦ МП, якій належить 10,9 тис. парафій і 105 періодичних видань, на другому місці УПЦ КП - 3,88 тис. парафій, 35 періодичних видань, УАПЦ має 1,19 тис. громад і 7 періодичних видань. За роки незалежності України релігійна мережа зросла майже в 3 рази.
Преса усіх православних конфесій не обминула увагою святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі, яке відбулось 25-27 липня 2008 р. в Києві. Кожна православна церква висловила свою точку зору на проведені урочистості.
У всеукраїнській газеті "Голос православ'я" УПЦ КП, першоієрарх якої утримався від участі в урочистих заходах, розміщено інтерв'ю голови інформаційно-видавничого відділу цієї церкви Євстратія (Зорі). Позитивно оцінивши візит в Україну Константинопольського Патріарха Варфоломія І для православної церкви, він зазначив, що "проблеми, які існують у зв'язку з її розділенням, в Українській Церкві перестають бути внутрішніми, вони виходять із поля виняткового інформаційного контролю з боку Російської Церкви і стають проблемами, які мають розв'язувати всі Православні Церкви разом" [25, с. 4].
Більш прагматичний погляд на на візит Вселенського Патріарха має архієпископ УАПЦ Ігор (Ісіченко). "Патріарший візит до Києва, - наголосив він, - поклав край ілюзіям на створення єдиної Помісної Церкви київської традиції шляхом зміни статусу однієї з самопроголошених церков або місцевої частини Московського Патріархату". Проте оптимізму надає "шлях канонічного врегулювання церковного життя", яким простують православні церкви в інших країнах. Цей шлях відкривається і перед спільнотою українських православних церков, перед якими "тривалий період братнього християнського діалогу..." [26, с. 1].
Преса УПЦ МП була насичена інформативними матеріалами про святкування визначої події. При цьому, як в загальноукраїнській так і в єпархіальній пресі багато уваги приділялось візиту Московського Патріарха Алєксія ІІ.
Таким чином, інтенсивний розвиток православної періодики за часів незалежності України став ознакою того, що православні церкви активно використовували цей сегмент інформаційної сфери як засіб для формування громадської думки. На першому етапі церковного розвитку гострота міжконфесійних відносин залишалась складною суспільно-політичною проблемою. Проявом інтересу православних інституцій до міжконфесійних відносин стало збільшення числа публікацій із зазначеної проблеми на