Ф. Г. Турченко

УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ: НЕЗАКІНЧЕНА ДИСКУСІЯ

У 2007 р. виповнилося 90 років створення Української Центральної Ради. Її роль в історії Української революції загальновідома. Цілком відповідає цій ролі й місце, яке займає вона в сучасній історіографії. Про діяльність Центральної Ради та її внесок в українське державотворення після проголошення незалежності України писало багато авторитетних вітчизняних і зарубіжних авторів. Можна констатувати, що ця тема назавжди викреслена з розряду «білих плям» історії. Разом з тим, як і у кожній багатоплановій проблемі, у вивченні Центральної Ради залишаються недостатньо досліджені аспекти, які вимагають додаткового, поглибленого аналізу. Виявляється, зокрема, що особливо мало відомо про перші дні Центральної Ради. Не знаємо навіть, які особи висунули ідею цієї організації і зробили перші кроки по її оформленню, яким числом слід датувати її утворення. З цим погоджуються всі, хто професійно досліджував історію Української Центральної Ради [1, с.64]. І хоча протягом останніх років про Центральну Раду писали багато авторів, але дати чітку картину її формування нікому не вдавалося. У результаті сучасний читач має неповну, досить фрагментарну картину, яку В. Верстюк характеризує так: «Певно ми ніколи не дізнаємося, хто перший персонально і яким чином видав ідею створення саме такої організації, сформулював її назву, виявив організаційну ініціативу». В цій картині лише про одну, але про дуже важливу обставину, автор говорить ствердно: «...В загальному плані відомо, що це зробило Товариство українських поступовців» [2, с.5]. В. Солдатенко в своїй фундаментальній монографії про Українську революцію також стверджує, що «ініціаторами утворення координаційного центру визвольного руху» були члени ТУП, а сам процес представляє у такому вигляді:

«Уже 3 березня 1917 р. з ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП) у київському клубі "Родина" відбулися збори представників українських організацій. За повідомленням "Киевской Мысли" в них брало участь близько 100 осіб. Поряд із "старою гвардією" - тупівцями - на зборах були присутні представники щойно посталих національних організацій - переважно зі студентської молоді. Саме тоді народилася ідея створення спеціальної організації для координування українського руху. Логічна була й пропозиція назвати її Центральною Радою...

Характерно, що намагання тупівців перебрати на себе зверхні функції не знайшли підтримки в учасників зборів. З ініціативи Д. Антоновича й інших учасників зібрання новий орган було вирішено формувати як коаліційний, з представників усіх національних організацій, хоча деякі з них перебували лише в зародковій стадії.

Наступного дня відбулися ще велелюдніші збори, які поповнили комітет Центральної Ради» [3, с.136,134].

Дослідник вважає, що факт «створення Центральної Ради, започаткований Товариством українських поступовців», є «реальним, неспростовним знанням, що має під собою досить широку документальну базу і майже ніким [...] не спростовується» [4, с.106].

У свій час ми поставили під сумнів обґрунтованість наведеної вище схеми утворення Центральної Ради [5, с.210]. Чи справді в її основу покладено неспростовні знання? Зокрема, на підставі яких документів «неспростовно» доведено, що ідея, назва і ініціатива створення Центральної Ради належала поступовцям, що цей процес «з ініціативи ТУП» розпочався 3 березня 1917 р.? Чому, врешті-решт, члени ТУП - «ініціатори утворення Центральної Ради» - упустили ініціативу?

Прагнення одержати переконливі відповіді на ці питання цілком природне, враховуючи величезне значення Центральної Ради в історії українського державотворення. До цього спонукає також та обставина, що в літературі існують й інші версії утворення УЦР. Так, прихильники однієї з них, сформульованої закордонним автором П. Мірчуком, пов'язують початок організаційного оформлення Української Центральної Ради з діяльністю українського самостійника М. Міхновського і датують його 3 (16) березня 1917 р. [6, с.55] Іншу версію сформулював Р. Млиновецький (Р. Бжеський), який стверджує, що створення УЦР ініціювало «Братство самостійників» 2(15) березня 1917 р. [7, с.98]. В обох випадках мова йде про ініціативну роль у створенні Центральної Ради представників самостійницької політичної течії - опонентів Товариства українських поступовців, що, як відомо, у переважній більшості своїй стояло на засадах національно-територіальної автономії України. Що ж стосується самого Товариства, то воно, за переконанням прихильників цих версій, вступило в процес творення Центральної Ради пізніше, прагнучи вирвати з рук самостійників політичну ініціативу. Р. Млиновецький пише про паралельне існування деякий час двох організацій з однаковою назвою - «Українська Центральна Рада» [7, с.99].

На відміну від «поступовської» версії, яка сприймається В. Солдатенком як «реальне, неспростовне знання», «самостійницькі» варіанти відкидаються ним як документально необгрунтовані, надумані і безпідставні. Він пише, що на початку березня 1917 р. члени ТУП пішли на «створення однієї та єдиної Центральної Ради». Вказується також про активність соціалістів у цьому процесі. Що ж стосується самостійників, то, на його думку, «поодинокі з них витворювали не окрему (першинську) Центральну Раду, а брали участь у створенні, а потім діяльності єдиного органу» [4, с.107].

В умовах, коли існують різні точки зору на проблему виникнення Центральної Ради, ми пропонуємо ще раз звернутися до джерел, на підставі яких автори формулювали свої висновки. Слід проаналізувати ці джерела і визначити, про що вони свідчать насправді. Цим, звичайно, не ставиться під сумнів наукова сумлінність дослідників Центральної Ради. Мова йде про спробу виявити у вже відомих джерелах нові пласти інформації. Сподіваємося, це допоможе вивести дискусію про