5 березня та ж «Киевская Мысль» повідомила, що «вчора», тобто 4 березня, відбулися досить багатолюдні збори членів різноманітних українських організацій, які «об 'єдналися і увійшли до складу комітету "Центральна Рада ". До цього комітету приєдналася також і українська молодь».

Таким чином, ці газетні замітки не дають підстав для висновку, що саме ТУП започаткувало створення Центральної Ради. Як акт колективної творчості різних громадських і політичних сил в газеті постає об'єднання, яке оформилося 4 березня і яке автор називає «комітетом "Центральна Рада"». Але невідомо, хто і коли організував «Центральну Раду», яка публічно заявила про себе вже 3 березня. Напевне, саме ця сила може вважатися творцем ідеї і, використовуючи сучасну термінологію, відповідного «політичного бренда».

Можливо, відповідь на питання про ініціаторів утворення Центральної Ради дають інші джерела, зокрема мемуарні?

Звернемося, перш за все, до «Уривків із споминів за 1917 рік» Є. Чикаленка, одного з лідерів ТУП. У своїх «Полемічних заувагах» на нашу книгу про Миколу Міхновського В. Солдатенко наводить фрагмент, який, за його переконанням, «прямо свідчить проти думки про створення двох центрів українського визвольного руху в перші дні березня 1917 р.» і вказує, що такий центр був лише один, поступовський [4, с.106,107].

Чикаленко пише:

«На друге, чи на третє засідання» (дата не вказується. - Авт.) ради ТУП, які з початком революції збиралися щовечора в клубі при «Просвіті» «прийшли: І. Стешенко, Д. Антонович та О. Степаненко, як представники якихось десяти соціалістичних організацій... Вони рішучо заявили, що вважають свої організації рівноправними з ТУПівською і вимагають, щоб у раду увійшло від кожної їхньої організації по скільки ж делегатів, скільки є членів ТУПівської ради. Незважаючи на наші доводи, що ТУПівська рада є тільки Виконавчий орган безпартійної організації, яка має свої громади майже по всіх містах України, в які входять і поодинокі соціалісти, вони стояли на тому, що вони є делегатами теж від всеукраїнських соціалістичних організацій, і коли ми не згодимося прийняти їх, то вони заснують окрему раду, і пішли на нараду до Педагогічного Музею. Щоб не розбивати сил і не витворювати нових центрів, ми вирішили з'єднатися із тими "делегатами від соціалістичних організацій", і таким чином повстала Центральна Рада» [12, с.254,255].

Чи справді наведений фрагмент мемуарів Є. Чикаленка «прямо свідчить проти думки про створення двох центрів українського визвольного руху» в перші дні березня 1917 р.? Адже автор справді чітко вказує на намір поступовців «нерозбивати сил і не витворювати нових центрів...».

Щоб одержати відповідь на це питання, слід, перш за все, визначитися з термінологією. Що мається на увазі, коли говориться про «два центри українського визвольного руху»? Якщо мова йде про одночасне співіснування двох організацій з однаковою назвою - «Українська Центральна Рада», то, звичайно, Є. Чикаленко про це не пише. Цього немає в жодному джерелі, введеному в науковий обіг. Як про доведений факт у рецензованій В. Солдатенком книзі про це не говоримо й ми. Але це не означає, що двох центрів (якщо під терміном «центр» розуміти, наведене у словниках: «місце зосередження громадсько-політичної діяльності» чи «керівний орган») не існувало взагалі. З контексту фрагмента випливає, що намір «не розбивати сил» з'явився у поступовців після досить гострих і напружених дискусій з «делегатами від соціалістичних організацій...», коли поступовці усвідомили, що насправді сили «розбиті», що перед ними досить непоступливі опоненти з власними поглядами на майбутнє. Лише після цього поступовці йдуть на поступки (на жаль, дата не наводиться. - Ф.Т.), внаслідок чого з'являється Центральна Рада як результат співдіяння ТУП і їх політичних опонентів і як спроба подолання розколу. Існування двох центрів українського руху в березні 1917 р. з цього фрагменту мемуарів Є. Чикаленка проглядається чітко. Окреслимо їх.

По-перше, діяв ТУП, який претендував на роль загальнонаціонального об' єднання, але на власній основі. Є. Чикаленко не пише, що на зборах Товариства мова зайшла про необхідність створювати якусь цілком нову організацію, та ще й називати її «Центральною Радою». Навпаки, його «Уривок із споминів» чітко свідчить, що розроблялися далекосяжні плани зміцнення реально існуючого Товариства на чолі з його радою. Зокрема, говорилося про необхідність проведення з' їзду ТУП, намічалися навіть секретарі в різних сферах діяльності і планувалося скликання Всеукраїнського конгресу [12, с.254]. Чи можна ці наміри і дії членів ТУП кваліфікувати як ініціативу і початок створення Центральної Ради? Звичайно, ні. Поступовці працювали над власним політичним проектом, в центрі якого бачили свою організацію. Цей проект мав дуже мало спільного з тією Українською Центральною Радою, що врешті-решт постала.

По-друге, незалежно від ТУП, досить активно діяла група, яку представляли І. Стешенко, Д. Антонович і О. Степаненко. Про те, коли і як вона склалася, про її внутрішню структуру Є. Чикаленко нічого не пише. Але чітко говориться про план: створити загальнонаціональну організацію на коаліційних засадах. Досить детально описується і поведінка цієї групи: за власною волею вона прийшла на переговори з радою ТУП, досить жорстко вела їх, обстоюючи власні позиції, а потім - коли поступовці відмовилися йти на поступки - вирішила перервати дискусію, пригрозила створити окрему раду і навіть пішла на власну нараду до