професійних і всяких інших організацій Києва, с.-деківської закраски, до церковних хорів включно», для яких Д. Антонович добивався представництва, аналогічного з ТУП. Але при цьому не звертається увага на те, що опоненти ТУП змальовуються Грушевським як більш-менш сконсолідована, притому дуже активна сила. Для її позначення він використовує терміни «організація молодіжі» і «гурток Антоновича». Як і Д. Дорошенко, М. Грушевський зазначає, що ідея створення організації на коаліційних засадах була підтримана й військовими [9, с.129], серед яких на зборах був М. Міхновський. Ця організація мала свою мету - «утворення центрального об'єднуючого органу замість проектованого тупівцями бюро ТУП», виробляла свою лінію поведінки і прислала своїх представників на збори, «проінформуватись про наміри старших». Вона цілком самостійно обговорювала ситуацію і розробляла плани на майбутнє. Напевне, ця організація була певним чином структурована.
Аж до повного узгодження питання про об'єднання ця організація існувала відокремлено від ТУП, зустрічаючись з ним лише для переговорів. Навіть приміщення для своїх засідань вони обирали різні. ТУП засідав в українському клубі «Родина», перетвореному під час війни в госпіталь. Опоненти поступовців обрали місцем своїх зустрічей будинок Д. Антоновича. На це прямо вказував М. Грушевський. У своїх «Споминах» він звертає увагу на «довгі наради, які відбувалися у нього (Д. Антоновича. - Ф. Т.) в тих днях, 3-4 березня» [10, с.129]. В іншому місці він говорить, що його донька «випадково натрапила на сю парламентну нараду в помешканню Антоновича (мається на увазі нарада, на якій йшла мова про необхідність запрошення М. Грушевського для керівництва проектованим центром. - Ф. Т.), в п'ятницю 3 березня, зайшовши до його племінниці...» [10, с.129]. Напевне, бував в будинку Д. Антоновича і М. Міхновський. Принаймні, зафіксований факт запрошення відвідати його самим Дмитром Володимировичем [13, с.8]. Р. Млиновецький пише, що саме у будинку Д. Антоновича відбувалися засідання організації, яку він називає Українською Центральною Радою, організованою «Братством самостійників» [7, с.99]. Хоча існування такої Ради не доведено, але «прив'язка» її до будинку Антоновича характерна. Напевне, цей будинок був відкритий для інших самостійників.
По-третє, «Спомини» М. Грушевського не дають підстав для твердження, що саме поступовцям належала ідея створення Центральної Ради. У «Споминах» назва «Центральна Рада» з'явилася після розповіді про декілька днів завзятої боротьби, коли план ТУП провалився і була досягнута згода сторін «на організацію центру по схемі Антоновича і К, переведено вибір мене (тобто М. Грушевського. - Ф. Т.) на голову сеї нової організації, котрій без дискусії, якось сама собою прийшла назва "Центральноїради"». Тобто, як і в «Уривку зі споминів...» Є. Чикаленка та в «Історії України. 19171923 рр.» Д. Дорошенка, у «Споминах» М. Грушевського спочатку з'явився смисловий блок про угоду щодо принципів створення об'єднаної організації, а потім - її узгоджена назва «Центральна Рада». Що випадковість у даному випадку малоймовірна, свідчить і "Календар історичних подій за лютий 1917 - березень 1918 року), упорядкований в 1967 р. Яковом Зозулею, колишнім членом Центральної Ради: «В Києві Товариство українських поступовців виходить з підпілля і вирішує проголосити свою Раду об'єднувальним центром... Дізнавшись про таку постанову, Д. Антонович, Іван Стешенко і Олександр Степаненко негайно поставили вимогу до Ради ТУП, щоб були закликані до організації українського центру всі українські організації, що і сталося» [14, с.8].
Додатковим аргументом проти поступовської версії є те місце в «Споминах» М. Грушевського, де він говорить про вибори заступника голови УЦР: «Приставши на її (Центральної Ради. - Ф. Т.) організацію, тупівці понесли новий удар при виборі товариша голови» [10, с.130]. Мова йде про події, які відбувалися 7 березня, коли, за версією М. Грушевського, один з лідерів ТУП Д. Дорошенко не був обраний до складу керівництва Ради. Як можна тлумачити цю фразу? Для слова «приставши» в сучасних словниках української мови наводиться декілька значень. Серед них - «приєднавшись», «погодившись», але значення «розпочавши», «наважившись» чи «ініціювавши» - у словниках немає.
По-четверте, М. Грушевський, якщо порівняти його «Спомини» з текстами Є. Чикаленка і Д. Дорошенка, дає обґрунтованішу і переконливішу відповідь на питання, чому проект поступовців не був реалізований.
Якщо йти за логікою поступовських мемуаристів, то вся справа у тому, що членам ТУП довелося вести переговори з людьми «з демагогічним нахилом» і навіть «безпринципними демагогами», переконати яких виявилося неможливим. Саме тому Товариство вирішило поступитися. Повторюючи відповідний фрагмент мемуарів Є. Чикаленка, Д. Дорошенко пояснює цей крок прагненням лідерів ТУП досягнути загальнонаціональної єдності. Вони так і пишуть: «Щоб не розбивати сил і не утворювати двох (у Є. Чикаленка - «нових») центрів...». Схоже, повністю погоджується з цією версією і В. Солдатенко: «Отже, щоб не розбивати сили, не допустити створення двох центрів руху, тупівці, як єдина організація, що мала свій керівний, дієздатний орган (Раду), пішли у перші дні березня 1917 р. на створення однієї та єдиної Центральної Ради» [4, с.107]. З цього фрагмента перед читачем постає мудра, відповідальна і, що особливо важливо, єдина на той час українська організація з власним керівним органом (Радою), яка в ім'я загальнонаціональної єдності цілком свідомо відмовилася від своїх амбіційних намірів. Але той самий читач може поставити питання: як ТУП, маючи