організаційну перевагу, погодився на реалізацію плану своїх опонентів (причому осіб з ...«демагогічним ухилом») і, по суті, істотно звузив собі політичну перспективу. Тут щось не так. На політичний альтруїзм поведінка поступовців не схожа. Причину поразки ТУП слід шукати як у глибоких ідейно-політичних розбіжностях партнерів по переговорах, які виключали компроміс, так і у несприятливому для ради Товариства співвідношенні сил не лише на переговорах, але й в суспільстві. ТУП не користувався помітною підтримкою в українському суспільстві і в умовах революції не мав шансів залучитися нею. «...Його сфера зв'язків і впливів була занадто вузька, його мало знали поза гуртом втаємничених і тепер зовсім не хотіли йти під його руку...» [10, с.129], - писав М. Грушевський. У цій ситуації дії опонентів ТУП, незважаючи на всі їх недоліки, виявилися продуманими і достатньо гнучкими. Коли дискусія між сторонами зайшла в глухий кут, то саме в групі Антоновича, пише М. Грушевський, «виникла гадка кликати мене якнайскоріше до Києва - стати на чолі того проектованого центру, щоб знейтралізувати претензії тупівців...» [10, с.129]. Антонович і його товариші розрахували, що М. Грушевський, як колишній поступовець, буде на місці керівника майбутнього центру цілком прийнятним і для ТУП. Так воно і сталося. М. С. Грушевський пише: «...І у гуртка Старицької- Черняхівської із Дорошенком й інш. виникла теж гадка - кликати мене до Києва, в надії, що я, як діяльний тупівець давнішніх літ можу придатись для піднесення престижу ТУП-у і приборкання опозиції - особливо Антоновича... На мене, як видно, "старші" дивилися як на дядьку, котрий мав обов'язком стримувати її вибрики...» [10, с.129,132]. У контексті зазначеного немає підстав стверджувати, що поступовці з суто патріотичних намірів «пішли у перші дні березня 1917 р. на створення однієї та єдиної Центральної Ради». Вони змушені були на це піти. Про яку ініціативу тут можна говорити?
Скепсис щодо ініціативної ролі ТУП при створенні Центральної Ради посилює ознайомлення з деякими іншими джерелами, добре відомими дослідницькому загалу.
8 березня кияни ознайомилися із зверненням ТУП «До українського громадянства». Товариство одержало унікальну можливість продекларувати своє ставлення не лише до поточного моменту, але й до Центральної Ради, підкреслити свою особливу роль у її створенні (якщо вона справді мала місце) і, можливо, навіть заявити про свої претензії на лідерство. В цьому документі проголошувалась політична перспектива - автономія України (через скликання Всеросійських установчих зборів і перебудову Росії на федеративних засадах), населення закликалося і до підтримки нового державного ладу (Тимчасового уряду), і до самоорганізації, («бо тільки в поєднанні сила»), і до створення українського національного фонду, і до підтримки української преси, українських шкіл, «Просвіт», і навіть до поліпшення продовольчої справи. Відозву підписали всі члени Ради ТУП, у т. ч. Є. Чикаленко, Д. Дорошенко [15]. Але про Центральну Раду в цьому документі навіть не згадується, хоча на цей час на міжпартійній основі уже була створена її президія, до складу якої, як заступник голови, увійшов і член ради ТУП Д. Дорошенко [1, с.68]. Питання, чому Товариство «забуло» про Центральну Раду, якщо вона була його «дітищем», вимагає пояснення. Випадковим цей момент назвати важко.
Звернемося ще до одного джерела. Слідами подій 19 березня (ст. ст.) у першому номері офіційного видання Центральної Ради «Вістей з Української Центральної Ради» вказано організації, які делегували своїх представників до Ради: «Українське наукове товариство, Українське технічне агрономічне товариство, Українське педагогічне товариство, Національний український союз, кооперативи, студентство усіх вищих шкіл м. Києва, Союз міст (городів), робітників, війська, соціал-демократичних груп і ін.» [16]. Про якусь особливу роль у створенні Центральної Ради Товариства українських поступовців як окремої структури не говориться. Серед тих, хто делегував своїх представників до Центральної Ради, ТУП також не згадується, хоча про участь українських соціал-демократичних груп мова все-таки йде. Це, звичайно, не означає, що членів ТУП у Центральній Раді взагалі не було. Напевне, вони увійшли до Центральної Ради у складі групи Союзу міст чи іншої організації. Але те, що їх не представили під власним іменем, яке було добре відоме в суспільстві, - викликає запитання. 10 років тому своє здивування з цього приводу висловив В. Верстюк [1, с.67].
Відповіді, чому так сталося, немає і сьогодні. Але напрошується припущення, що робота в Центральній Раді не відносилася до вищих пріоритетів ТУП. Не зумівши створити підконтрольну собі загальнонаціональну організацію і опинившись у меншості у створеній на коаліційних засадах УЦР, поступовці дуже швидко почали втрачати інтерес до неї, зосереджуючись на роботі у владних структурах нового режиму. Взагалі, якщо жорстко не прив'язувати діяльність ТУП у перші дні революції до утворення Центральної Ради, підстав для запитань і здивувань з приводу «незрозумілого» висвітлення в джерелах діяльності тупівців буде значно менше. М. Грушевський у своїх «Спогадах» досить стримано оцінює проукраїнську діяльність ТУП на початку березня: «"Старші українці", розуміючи сю напружену і начинену всякими конфліктами ситуацію, за краще вважали взагалі не встрявати в українську авантюру. Чикаленко далі сидів у себе на селі і не подавав голосу. Інші теж кожний пильнували своєї служби, не спішачи приєднуватися до нового українського руху. Центральна Рада була полишена
|