Ф.Г. Турченко

МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ У РОКИ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 РР.

Микола Міхновський належить до плеяди найбільш відомих представників українського визвольного руху кінця ХІХ - початку ХХ століття. З його іменем пов'язаний цілий напрямок у політичному житті України - самостійницький. Разом з тим, внесок Махновського в український визвольний рух ще як слід не визначений, а сам він залишається однією з найменш вивчених в українській історіографії постатей. Особливо мало відомо про діяльність Миколи Міхновського в роки російської революції 19051907 рр., яка була одним з важливих етапів у розвитку українського національно- визвольного руху. В запропонованій читачу статті робиться спроба до певної міри компенсувати цей недолік. При цьому, автор особливу увагу приділяє питанню достовірності фактів, прагнучи залучити нові історичні джерела, зокрема, архівні, які ще не були залучені до наукового обігу, і які дозволять надати викладу більшої достовірності.

Першу російську революцію Микола Міхновський зустрів у Харкові, куди переїхав з Києва ще у 1899 р. Напередодні 1905 р. Міхновський був одним з найвизначніших діячів українського руху, харизматичним лідером УНП - єдиної на той час української партії, що висувала гасло державної незалежності України [1].

Революція 1905-1907 рр. стала новим етапом українського визвольного руху. Вона відкрила ширші можливості для громадсько-політичної роботи, внесла суттєві зміни у програмні положення і практичну діяльність українських політичних партій та громадських об'єднань. Інтелектуальною базою українського руху залишалися суспільно-політичні концепції, сформовані в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст. Більшість учасників цього руху стояла на позиціях парламентського конституціоналізму західного зразка, побудови федеративної держави, яка б дала певний обсяг політичних прав Україні без повного розриву з Росією. Така платформа характеризувала ліберальну за своїм характером Українську демократичну і Українську радикальну партії. Що ж стосується соціалістичної за програмними цілями Революційної української партії (РУП), то вона на перше місце ставила соціальне визволення народу і дискутувала щодо місця національного питання у визвольній боротьбі. Що ж стосується представників Української народної партії, то вони продовжували обстоювати як ідеал державну самостійність України і агітували за політичну боротьбу по відновленню втраченої державності.

Таким був загальний політичний фон, на якому розгорталася у роки революції 19051907 рр. діяльність Миколи Махновського. Для такого ініціативного політика як Міхновський це був багатообіцяючий для самореалізації час. Але для політичного діяча важливо не лише опинитися у сприятливих часових координатах, - не менш важливо бути у тому місці, де відбуваються вирішальні події. Коли наприкінці 90-х років Міхновський переїхав до Харкова, столиця Слобожанщини була чи не найважливішим центром українського визвольного руху. Тут виникла перша в Україні політична партія - РУП, саме тут були сформовані головні принципи українського самостійництва, а його прибічники об'єдналися в Українську народну партію. У роки революції 1905-1907 рр. Харків, без сумніву, втратив цю роль і залишився одним з декількох фактично рівноцінних центрів революційного і національно-визвольного руху України - поряд з Києвом, Полтавою, Одесою.

Що ж стосується українського самостійництва, то Харків свою роль головного центру цього напрямку визвольного руху не втратив. Мабуть, саме тому Міхновський і залишався в Харкові. Тут була його партія - УНП, з якою він був тісно пов'язаний. Щодо Махновського, то про нього можна сказати те, що у свій час сказав відомий класик радянської літератури про Леніна: "Ми говоримо Українська народна партія, маємо на увазі Міхновського; ми говоримо Міхновський - маємо на увазі Українська народна партія".

До Харкова Міхновського прив'язували і обставини його трудової діяльності. Тут він завоював досить стійку репутацію високопрофесійного адвоката і вся його потенційна клієнтура була на Слобожанщині. Обставини революційного часу розширили поле його професійної діяльності. Але, як і раніше, він досить часто відвідував Полтавщину, бував у Києві, на Півдні, у Донбасі та інших регіонах України.

У роки революції Міхновський продовжував перебувати під пильним наглядом поліції. Не має сумніву, він був би заарештований, коли б для цього були достатні докази. Але цього не трапилося, що дає підстави стверджувати, що Микола Міхновський у роки революції залишався вправним конспіратором. Наприклад, 8 січня 1907 р. у його помешканні поліція провела обшук. Але нічого, крім двох брошур "Чого нам треба домагатися", не виявила. Для арешту цих матеріалів було замало. Цікаво також, що поліція кваліфікувала Міхновського, як члена УСДРП, що є абсурдом [2.-Ф.1680.-Оп.1.-Спр.253.- Арк.416].

Наскільки ефективною була діяльність Міхновського у 1905-1907 рр.?

У літературі висловлювалася точка зору, що у роки першої російської революції "інтелігенція об'єднана в УНП, опинилась в політичній ізоляції. Усі інші партії робили якісь конкретні, живі справи, - зазначає Г. Касьянов, - а націоналісти з їхніми крайнощами не мали реальної сфери застосування своїх сил. Уся діяльність партії звелася до серії спроб організації друкованих органів" [3.-С.107]. Ця оцінка стосується і Міхновського, який стояв практично за кожною пропагандистською і організаційно-політичною акцією своєї партії.

Але чи узгоджується ця точка зору з конкретно-історичними фактами?

Справді, УНП у ці роки не стала масовою партією і не створила розгалуженої організації, яка б справляла помітний вплив на хід подій в Україні. Деякі автори цю обставину пов'язують з тим, що агітація за відокремлення України від Росії та інші "крайнощі" націоналістів