На 1906 р. припадає ще одна ініціатива харківських самостійників з участю М. Міхновського. Навесні цього року за підтримки Х.Д. та Х.О. Алчевських, М.Ф. Сумцова та М.Д. Пильчикова вони намагалися заснувати культурно-просвітню організацію під назвою "Родина", метою якої було об'єднання всіх місцевих українців, в "ім'я українського народу - цілком розбитого на Слобожанщині" [23.-Ф.2057.-Оп.1.-Спр.247.-Арк.1]. Вони звернулися в Харківське губернське присутствіє в справах товариств і союзів з проханням затвердити статут товариства взаємної допомоги "Родина", сподіваючись, що російські чиновники прочитають його як "Родіна". Однак відкрити товариство під такою назвою було заборонено, хоча деякий час воно нелегально діяло до початку січня 1908 р. Про це свідчать матеріали архіву професора Харківського університету М. Пильчикова, в якому збереглося повідомлення товариства про права його членів, датоване січнем 1908 р. [23.-Ф.2057.-Оп.1.- Спр.247.-Арк.1].

Важливою подією в житті УНП став з' їзд партії, який розпочав свою роботу під час скликання Другої Державної думи влітку 1907 р. Серед найважливіших питань, які обговорювалися на з'їзді, були: перегляд програми партії, оцінка діяльності української парламентської фракції, націоналізація (?!) українських робітників і селян, ставлення УНП до інших українських партій: Української соціал-демократичної робітничої та Української радикал-демократичної партій, російських поступових партій [37.-С.128-132]. Особливу увагу приділив з' їзд аналізу роботи української думської фракції, зокрема її позиції в аграрній справі. УНП вимагала від української думської громади, щоб "вона поперед усього домагалася в Думі автономії України разом з поляками, . бо без автономії не можна розв'язати як слід жодної справи й жодного питання. Автономія, - зазначалося в резолюції з'їзду, - зменшить, а незалежність знищить перевагу чужинців на нашій землі". В аграрній справі партія погоджувалася з вимогою української парламентської фракції про введення на Україні крайового земельного фонду. Але зовсім протилежну думку висловлювала вона щодо основ, на яких земля мала перейти до українського селянина. Вони відверто відстоювали принцип приватної власності, пояснюючи свої позиції тим, "що український хлібороб" до соціалізму не приготований". На цьому з' їзді самостійники конкретизували аграрну частину своєї програми, прийняту в загальному, не зовсім зрозумілому формулюванні у 1906 р.

У розробці тактики стосовно основних верств українського населення: селян та робітників, вони виходили з того, що "прибутці пануючої нації, до якої б класи вони не належали. служать елементом реакційним", "вони відбирають в українського робітника працю, випихають його з усіх професій". Тому першочерговим своїм завданням УНП бачила організацію міського пролетаріату проти конкуренції прибутців, головним чином росіян". Цю роботу взяла на себе незабаром створена нею Робітницька організація УНП. Для охорони інтересів сільського пролетаріату було вирішено з діяльних членів партії створити селянську фракцію партії.

Гострим дисонансом традиційно зневажливому, а іноді іронічному ставленню до самостійників лунали в цей час голоси-застереження виважених політиків і партійних діячів, які вбачали в соціальній платформі програми і партійного з' їзду УНП певний ґрунт для українства, серед яких "УНП придбає собі багато адептів і прихильників". Відомий український публіцист і політик Ф. Матушевський, аналізуючи розвиток національної свідомості в українському суспільстві в часи першої російської революції, з цього приводу зазначав, що гострі націоналістичні гасла УНП завжди знайдуть для себе добрий ґрунт [37.- С.132].

Підставою для таких заяв було те, що на самостійницьких засадах стояли не тільки члени Української народної партії, а й деякі з тих, хто не входив до неї. Серед них група українських соціал-демократів, очолювана Миколою Поршем (Чалим), українські есери, які 1906 р. об'єдналися з колишніми членами терористичної групи УНП "Оборона України" в "Українську народну оборону", представники різних громадсько-політичних організацій Харкова, Полтави, Києва, зокрема письменники, науковці, діячі культури.

Вище зазначалося, що Міхновський не підтримував жовтневу (1905 р.) спробу повстання в Харкові. Ми висловлювали версію, що це було пов'язано з тим, що повстання не мало національного забарвлення, відбувалося, значною мірою, стихійно і не мало шансів на успіх. Але це не означає, що Міхновський відмовлявся від повстання, як методу досягнення суверенітету України. Під час революції УНП використовувала досить широкий спектр методів боротьби за самостійницькі ідеали, а окремі члени партії звертались до силових методів проти царизму, якщо при цьому передбачалося відстоювання українських національних інтересів. У мемуарній літературі та архівних документах збереглися дані про один з таких виступів, який відбувся у Києві на початку червня 1907 р. і був відомий як бунт саперів. Організатором і активним учасником виступу був член Української народної партії Михайло Шевченко, якого Міхновський знав особисто. Є підстави стверджувати, що до цієї події було причетне керівництво УНП, у тому числі і Міхновський. Адже окремі факти, що збереглися, свідчать, що повстання це готувалося досить довго і ретельно, що передбачає участь у цьому процесі партійних верхів УНП.

Про цю маловідому сторінку історії УНП під час революції розповів прихильник партії Варфоломій Євтимович у статті "Революційно-мілітарна акція "Оборона України" у