Так готуйтесь же до повстання!" - з таким закликом зверталися автори статті до своїх читачів. Разом з тим, це був заклик УНП до українського народу.

Над питанням про повстання самостійники думали всерйоз ще з часу виходу "Самостійної України". Але ніде не говорилося, що повстання буде проведено негайно. Передбачався значний термін його підготовки і сприятлива внутрішня ситуація: "Коли ми говоримо про повстання, то передбачаємо довгий час для приготування до нього" Йшлося також про "часткові дрібні повстання", які, на думку самостійників, "неминучі і безпосередньо потрібні". Кожне дрібне повстання "мусить свідомо і виразно оголосити ідеал "Самостійної України". Розуміючи, що в умовах революції недостатньо обмежуватись лише наголошенням на національному питанні, УНП мала чітко визначити соціальні моменти в цій боротьбі. "Повстання уявляється нам, як довгий ряд бійок та баталій, з одного

Донцову, що той не акцентує увагу на головному у Міхновського, пише: "Його тенденційність супроти Міхновського просто б'є в очі , та ще й коли візьмемо на увагу легенду - а поширював її передусім сам Донцов - що це перший Д. Донцов у 1913 р. на студентськім з'їзді у Львові виніс гасло самостійності України." [Див.: Мартинець В. Ідеологія організованого й т.зв. волевого націоналізму. - Вінніпег, 1954. - С.34-35]. На наш погляд, це той випадок, коли слід чітко розрізняти стратегічні і тактичні цілі самостійників. Микола Міхновський постійно і наголошував на кінцевій меті очолюваного ним руху - досягненні державної незалежності України, але проміжним етапом на шляху до неї вважав автономію. Це підтверджують написані Міхновським тексти і вся його практична діяльність.

боку, з пануючими народами, а з другого - з усякими капіталістами., - зазначалося у передовій часопису, - ми уважаємо корисним страйк-змову, чи той страйк має на оці примушувати пана платити більшу ціну за робітний день, чи зменшити орендну платню, чи й зовсім віддати селянам землю." [6.-С.1].

Слід мати на увазі, що із закликом до повстання в 1905 р. виступали не лише українські самостійники. До насильницької ліквідації самодержавства тоді виступали всі національні і загальноросійські соціалістичні партії, особливо, анархісти. До Маніфесту 17 жовтня до насильницької ліквідації самодержавства схилялися навіть деякі представники ліберального табору. Різниця полягає у тому, що самостійники мету повстання не зводили до ліквідації царизму і завоювання демократії. Для Міхновського знищення царизму повинно означати національне самовизначення українського народу у формі автономії чи самостійності. Російські соціалісти і ліберали, у кращому випадку, обіцяли обговорити національне питання в майбутньому, коли будуть вирішені питання демократизації Російської держави.

Найважливішим документом, опублікованим у "Самостійній Україні" був проект конституції України - "Основного Закону Самостійної України Спілки народу українського", складений групою членів УНП. Усі автори зазначають, що він був складений Миколою Міхновським або за безпосередньої участі і під його керівництвом. Андрій Жук, сучасник Міхновського, висловив думку, що проект зародився у т.зв. "лубенській групі": "тою групою були [.] брати Шемети при участі Миколи Міхновського, який у своїх починах у першій лінії притягав до участі свого найближчого товариша й однодумця, Володимира Шемета, з його меншими братами Сергієм і Миколою. Кому саме належало авторство "Основного закону" - важко сказати. Приписується воно Міхновському, але не треба виключати й Володимира Шемета" [8.-С.88].

Від часів гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.) проект УНП був першою спробою накреслити суспільні та політичні основи існування української незалежної держави в новітні часи.

Згідно з проектом, Україна мала стати "Всеукраїнською Спілкою вільних і самоправних земель", утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями. Принцип локального самоврядування в межах Російської децентралізованої демократичної держави, який у свій час висунув М. Драгоманов, було відкинуто. В основу свого проекту УНП поклала принцип повної самостійності України, яка обіймала всі 9 українських земель: Чорноморську Україну, Слобідську Україну, Степову Україну, Лівобережну Україну або Гетьманщину, Північну Україну, Полісся, або Гайову Україну, Правобережну Україну, Підгірську Україну, Горову і Понадморську. Всі ці території на правах федерації мали увійти до складу Всеукраїнської Спілки. Слово "Україна" повторюється при назві окремих земель, що мала підкреслювати територіальну і державну цілісність країни.

Для України пропонувався президентський тип республіки, але влада президента обмежувалася виконавчими функціями. Президент міг призначати і усувати міністрів і відповідних урядників, бути головним вождем війська і флоту. Але усувати закони або увільняти їх від виконання не входило в компетенцію президента. Вся законодавча влада належала Раді представників і Сенату. Ідея створення двопалатного парламенту в федеративній державі найкраще відповідала б, на думку авторів проекту, національно- економічним особливостям земель, враховуючи інтереси її громадян. Сенат мав складатися з однакової кількості депутатів, обраних від кожної землі, незалежно від кількості свого населення - з депутатів рівних виборчих округів. Таким чином, члени двох законодавчих палат ("хат") представляли б увесь народ український, а не тільки ту громаду чи землю, яка їх обрала. Засідання "хат" мали бути публічними, за виключенням тих, коли більшість