Право обиратися і бути обраним мав, за цим проектом, кожен громадянин України, який вміє читати, писати і говорити українською мовою, віком від 25 до 70 років. Міністром міг бути лише той, хто був українцем з роду. Вибори до "хат" відбуваються прямо й безпосередньо при рівному, таємному і обов'язковому голосуванні. Члени ради обираються на три роки, а члени сенату на п'ять років. Президент через плебісцит обирався на шість років [4.-С.2].

В 1905 р. громадськість України була ознайомлена ще з одним конституційним проектом, який належав Михайлу Грушевському і тому його слід співставити з проектом Міхновського.

Проект Грушевського, який він виклав у травні 1905 р. у статті "Конституційне питання і українство в Росії", складався з двох частин. Перша частина була присвячена аналізу політичного становища Російської імперії, місцю і ролі в ній українського руху. В другій було досить детально подано конституційні положення. Погоджуючись з російськими лібералами про необхідність уряду, сформованого з виборних представників з вирішальним голосом, він заперечує необхідність створення двокамерної всеросійської палати. Він вважав за необхідне, щоб українці й усі інші великі недержавні народи виступали за те, щоб обласне самоврядування не було привілеєм тільки деяких національностей, а щоб на цій основі була організована вся Росія. Бо тільки децентралізація зможе забезпечити успішний економічний і культурний розквіт провінцій, і тільки організація самоуправління на національній підставі, територіях національних може знейтралізувати чи зменшити національну боротьбу, зробити національність тим, чим вона повинна бути - підставою, ґрунтом економічного, культурного й політичного розвою, а не об'єктом боротьби [9.-С.25-26]. За проектом М. Грушевського, керівництво кожної з самостійних областей мало відбуватися обраним сеймом, повноваження якого були в повній залежності від розмірів території. Більша територія має більші повноваження.

Таким чином, конституційний проект Грушевського ґрунтувався на двох основних принципах: репрезентативний уряд і національна територіальна децентралізація. На противагу йьому, проект групи членів УНП передбачав, за висловом видатного українського правника С. Дністрянського, скинути із себе не тільки "кайдани абсолютизму", а й "кайдани москалізму" [10.-С.238]. За цим проектом держава - "prios", а локальні самоуправи - "ро8Іргіо8", тобто спочатку треба здобути самостійну державу з самостійною центральною владою, а, як вислід із того самоуправства земель і громад" [10.-С.238].

Окремий розділ конституційного проекту УНП присвячений правовому статусу особи в Україні. Саме у ньому найбільше проявився націоналістичний світогляд творців конституції. У статтях 10, 11, 117 був закладений механізм "придбання, удержання і загублення українського громадянства". Передбачалося, як і в більшості сучасних цивілізованих країн, запровадити ценз осілості. Всі чужинці, що оселилися в Україні 10 і більше років тому, урівнювалися в правах з "природними українцями". Між тим окремі статті передбачали захист прав саме етнічних українців, вони стосувались власності та участі в управлінні державою. Однак, ідея обмеження в правах деяких верств населення цілком зрозуміла в сучасний період, якщо підходити до з'ясування змісту цих статей в конкретно історичних умовах будівництва незалежної держави.

У цьому ж розділі фіксувалися широкі загальнодемократичні права і свободи громадян, які враховували досвід конституційного законодавства інших країн світу. Закріплювались такі особисті права, як недоторканість особи, недоторканість житла, таємниця листування, свобода віросповідання. Документ надавав деякі політичні права і свободи, зокрема свободу зборів та право об' єднання в спілки. Державною мовою і мовою офіційного спілкування проголошувалась українська мова, але "всі мови, вживані в Україні, вільні". В цьому ми бачимо прагнення авторів до цивілізованих міжнаціональних взаємин.

Безумовно, конституційний проект УНП мав цілий ряд недоліків, наприклад, не було визначено чіткої різниці між поняттями "громадянин України" і "українець", а може взагалі автори не бачили відмінності цих понять. Значна частина положень проекту Основного закону "Самостійної України" містить досить передові ідеї і не втратила актуальності і донині, випередивши своїм баченням майбутнього всі інші політичні сили України початку ХХ ст.

Революція супроводжується бурхливою політизацією суспільства. Для політичних партій вона створює прекрасний шанс завоювати авторитет в населенні. Не були виключенням і самостійники. З початком революції вони робили спроби завоювати вплив у масах. Одним із засобів досягнення цієї мети вони вважали з' єднання націоналістичних гасел з соціалістичними. Безумовно, ініціатором був М. Міхновський, який досить тісно спілкувався з членами РУП-УСДРП. У часописі "Самостійна Україна" активно вживалися соціалістичні гасла. Члени партії називали себе націонал-соціалістами. Найближчий товариш М. Міхновського, С. Шемет, так згадував про захоплення лідера УНП соціалістичними гаслами: "Ця гра в соціалізм була досить несерйозною демагогією, якою М. Міхновський, доведений до страшної розпуки невдалими спробами захопити українською націоналістично-самостійницькою ідеєю ширші кола активної молоді, намагається своєї мети під покришкою соціалізму таки осягнути" [7.-С.11].

Дійсно, в публікаціях М. Міхновського початку ХХ ст. ("Робітниче свято першого мая", "Робітнича справа в програмі УНП") його соціальний ідеал викристалізувався у словах "Україна без пана й холопа". Свого роду підсумок соціалістичним мріям було зроблено в надрукованій у 1906 р. "Програмі УНП". Програма узагальнила погляди УНП