роботі Державної думи. У 1906 р. лідер УНП М. Міхновський виставив свою кандидатуру в Думу від міста Харкова. Твереза й виважена позиція самостійників по відношенню до виборів у перший всеросійський парламент засвідчила відхід М. Міхновського від загального захоплення ідеями соціалізму і радикальними діями по революційному перетворенню суспільства. В короткій статті "Вибори до Думи Державної", надрукованій в "Слобожанщині", М. Міхновський сформулював своє бачення стратегії українських виборців. "Ми не маємо право забувати, що коли ми не підемо до Думи, то й не зможемо усунути шкідливі нам закони, а бо видати такі закони які нам потрібні. Через те українці мусять послати своїх виборців до Думи. Це буде перший раз, коли представники українського народу можуть сісти поруч і нарівні з представниками росіян і інших народів. Ще вчора вони гукали, що ніякого народу українського нема, а ось-ось завтра вони мусять зважати на цей народ. Ця зміна може статись тільки в Думі", - писав Міхновський. "При чому, обирати треба українців не за походженням, а за переконаннями", - продовжував він. Виборцям до Державної думи лідер самостійників рекомендував відмовлятися від оцінки кандидатів з точки зору їх класової належності і закликав обирати до парламенту "не тільки робітників і селян, але й інтелігентні сили української нації", тобто ті, що через Думу зможуть провести ряд реформ, направлених до однієї мети - "добробут, освіта та щастя українського народу" [30].
Кандидатура М. Міхновського не пройшла, проте завдяки активній роботі УНП у передвиборній кампанії вдалося провести до Державної думи декількох національно налаштованих депутатів. Характерно, що до їх обрання Міхновський був причетний особисто. За даними Віктора Андрієвського, який брав участь в агітаційній кампанії на користь українських кандидатів, Микола Міхновський одного разу таємно прибув з Харкова до Полтави на збори виборщиків-селян і виступив перед ними з закликом обирати кандидатів української орієнтації. Йому довелося долати опір властей, які прагнули ізолювати селян-виборщиків від сторонніх політичних впливів. Виступ Міхновського був яскравий, емоційний і зрозумілий селянам. Він був сприйнятий виборщиками з ентузіазмом і сприяв їх волевиявленню на користь кандидатів українсько-кадетського блоку [26.-C.602]. Серед них колишній член партії і найближчий соратник Міхновського Володимир Шемет. Формально він виступив як представник від новоствореної Української радикально- демократичної партії, хоча навіть орган цієї партії, газета "Громадська думка" зазначала, що Шемет "балотувався як представник українських партій" [33]. Насправді, членство його в УДРП - легальній політичній організації, використовувалося Шеметом для прикриття самостійницьких поглядів.
Про це свідчать, зокрема, виступи Володимира Шемета у Державній думі. Так, при обговоренні аграрного питання він наголошував, що у свідомості селянства України поняття "земля" нерозривно пов'язане з поняттям "воля", яке в тодішніх умовах розумілося, як автономія: "Земля і автономія України тісно пов'язані з уявленнями про благо українського народу, і з цим слід рахуватися при вирішенні такого питання, як аграрне; слід мати на увазі, що Україна не лише частина держави, але і нація, і у значно більшій мірі нація, ніж частина держави" [34.-C.38].
Володимир Шемет був членом Української громади, яка сформувалася в Думі на платформі автономії і аграрної реформи. Основу цієї громади склали депутати від Полтавщини. Наведений виступ Шемета свідчить, що його національні вимоги були особливо радикальними - він сказав максимум того, що міг сказати в імперському парламенті представник бездержавного народу, один з однодумців Міхновського. До речі, у спогадах українського громадсько-політичного діяча Віктора Андрієвського ми знаходимо відомості про те, що газета Міхновського "Слобожанщина" поширювалася серед виборців українських міст і сприяла створенню Української громади в Державній Думі першого скликання [26.-С.602].
Після 72 днів роботи першу Думу було розпущено і призначено нові вибори. Серед українських виборців єдності і на цей раз не було. Міхновський цього разу свою кандидатуру вирішив не висувати. Разом з УДРП в Харкові самостійники вирішили підтримати кадетів, які обіцяли врахувати культурні запити українців, а деякі - навіть їхнє прагнення до національно-територіальної автономії.
Що стосується українських соціал-демократів, то вони змінили тактику бойкоту виборів і активно підтримували російських соціал-демократів та спілчан. У Харківській губернії члени УСДРП діяльно співпрацювали в інформативному соціалістичному бюро, яке було створено для полегшення угод у виборчій кампанії між соціалістичними партіями. Ініціаторами їх заснування були "Спілка" і Бунд. Значний успіх на виборах мала "Спілка". Всього вона отримала 6 депутатських місць, з них 2 від Харківської губернії. Делегата від Харкова в Державну Думу повинні були обирати 80 виборців. За списком безпартійних виборців пройшло 13 чоловік, серед них більшість українці, в тому числі Ю. Коллард, соціал-демократи отримали 15 мандатів, соціал-революціонери - 14, кадети - 20, "чорна сотня" - 18 [35.-С.188]. Порадившись з М. Міхновським, українські виборці віддали свої голоси за кандидата від кадетів М. Познанського.
Обраних депутатів Державної думи щиро вітала українська молодь Харкова. 7 квітня 1907 р. на надзвичайних зборах Української студентської громади було прийнято і послано Українській Громаді у Державній думі таке привітання "Студентська Українська громада у Харкові засилає своє братнє привітання Українській Громаді Державної Думи, од щирого серця бажаючи їй щирого успіху. На Вас, борці за щастя України покладаємо свої надії" [23.-Ф.969.-Оп.1.-Спр.1.-Арк.186].
Під час роботи Думи УНП надсилала їй