Ф.Г. Турченко

"ХАРКІВСЬКИЙ ПРОЕКТ" МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

На початку 1899 р. Микола Міхновський переїхав з Києва до Харкова і надовго пов'язав із цим містом своє життя. У статті "Останні роки у Києві (Фрагмент з біографії Миколи Міхновського)" ми зазначили: "Доводиться лише гадати, чи це був його свідомий вибір, - складова молодіжного проекту радикальних українських патріотів, чи сюди привела його Доля" [1.-C.64-65]. Дана стаття присвячена першим рокам перебування Міхновського у Харкові і охоплює період від його появи у столиці Слобожанщини 1899 р. до початку революції 1905 р. Як і інші періоди в житті Міхновського, цей представлений у літературі фрагментарно і суперечливо. А між тим, він чи не найзмістовніший в його житті. До Харкова Міхновський приїхав, коли йому було 26 років. Позаду - дитинство, навчання у Київському університеті, робота в українській студентській громаді Києва, київській філії "Братства тарасівців", становлення його як лідера та формування самостійницьких ідеалів, початок адвокатської кар'єри, нещасливе кохання і переїзд до Харкова*. З ним були надії, сподівання і величезна нереалізована енергія.

Деякий час пішов на влаштування на новому місці. Спершу Міхновському довелося нелегко. Треба було доводити безпідставність звинувачень на його адресу, а за дозволом на ведення адвокатської практики Міхновський вимушений був їхати у столицю імперії - Петербург. Про це у листі до Бориса Грінченка від 9 травня 1899 р. він пише так: "Коли б Ви мене спитали, як я на новому себе місці почуваю, я б відповів, лаштуюся! А коли влаштуюся? Не знаю. Нині саме їду до Петербурга." [2.-С.95]. Взагалі друга половина 1898 - початок 1899 рр. наповнені поїздками Міхновського, за яких його безпосередні уявлення про Україну, її географію, населення і економічне життя розширювалися і збагачувалися. Якщо раніше йому доводилося спілкуватися, головним чином, з жителями Полтавщини, Чернігівщини, Київщини, а також з галичанами і буковинцями, то тепер він поринув у південноукраїнську, слобожанську і східноукраїнську мовно-етнічну стихію. Є свідчення того, що після скандалу у Києві, влітку 1898 р. Міхновський відвідав Одесу, де мешкали відомі в українських колах самостійники І. Липа, І. Луценко та інші. А навесні 1899 р. він був у Донбасі. Враження Міхновського про цей край були суперечливими. Так, у цитованому вже листі до Бориса Грінченка він пише: ".Тільки що вернувся з Луганського. Як бачите, уже їжджу, а що виїжджу? Можу лише сказати, що мені відкрилися нові перспективи і я познайомився з тими частинами нашої землі, про які не мав ніякого розуміння. Тут панує капітал, тут розвинена промисловість, тут будуються нові форми життя!.. Але й тут ми засуджені на смерть!

О! Тая свідомість!" [2.-C.95].

Врешті-решт у Харкові - центрі Слобідської України йому вдалося знайти роботу

- спочатку працював помічником присяжного повіреного, а потім став адвокатом,

*

Ці сторінки життя Міхновського описані нами у статтях, опублікованих у IX, X і XIV випусках "Наукових праць історичного факультету Запорізького державного університету".

відкривши власну юридичну контору. Адвокатська практика забезпечувала йому пристойний життєвий рівень. А його кваліфікація не викликала сумнівів ні у колег, ні у клієнтів. Олександр Коваленко, один з активних діячів Харківської студентської громади, пізніше писав, що у Харкові Міхновський "мав репутацію видатного адвоката" [3.-C.88]. Інший сучасник Міхновського Петро Станіславський (його батько був головою Ради присяжних повірених округу Харківської судової палати, а сам він вів адвокатську практику у Харкові одночасно з Міхновським), посилаючись на оцінки батька і маючи власні враження, характеризував молодого адвоката-українця як "дуже здібного, темпераментного криміналіста-захисника" [4.-C.70].

Свідченням цього була участь Миколи Міхновського у роботі Харківського юридичного товариства при Харківському університеті, досить авторитетної громадської організації, в якій працювали відомі харківські вчені. Бути учасником засідань цього товариства означало мати визнання в науковому середовищі. У документах зафіксована участь Міхновського у засіданні товариства 2 листопада 1902 р., на якому обговорювалася доповідь приват-доцента В. Устинова "Ідея національної держави". Доповідач пропонував скинути "ланцюги і лещата" національної ідеї, яка, на його думку, віджила свій вік, поступаючись місцем загальнолюдським засадам єдності і солідарності. В обговоренні виступили М.О. Максимейко (майбутній член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук), М.П. Чубинський (один з тих, хто у майбутньому заклав статутні основи діяльності юридичних установ Всеукраїнської Академії Наук). Міхновський належав до тих членів товариства, які в дискусії відстоювали думку, що національна ідея ще не втратила свого значення, а національний рух за своєю природою є демократичним (тобто прогресивним), а не буржуазним (тобто реакційним), як стверджував доповідач [5.- C.210-214].

Про високий громадський авторитет Міхновського свідчить також той факт, що він, як здібний і кваліфікований правник, невдовзі після переїзду до Харкова був обраний гласним міської думи. Для зросійщеного Харкова це була неабияка подія.

За досить короткий час Микола Міхновський став одним з найвідоміших і популярних у всьому регіоні адвокатів. Він брав участь у багатьох процесах. Через деякий час після переїзду до Харкова він, наприклад, був запрошений захисником у "процесі Алчевського" (справа співробітників мільйонера Алчевського, який після банкрутства фірми покінчив життя самогубством). На цьому процесі Міхновський виголосив блискучу за формою і змістом промову, де доводив, що звинувачувані не є злодіями [6.-C.38-39].

Були випадки, коли Міхновський виступав адвокатом у