Є. О. Голощапова

ПРАВОВІ УТИСКИ КОНФЕСІЇ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ У 20-Х - НА ПОЧ. 30-Х PP. XX СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ)

Історичний досвід складних церковно-державних відносин для конфесії євангельських християн-баптистів засвідчив першочерговість вирішення проблеми свободи совісті та свободи релігії.

Баптисти відштовхуються у даному питанні від богословського розуміння онтологічної окремішності церкви та держави: церква та держава належать до різних світів, церква - до небесного, вічного; держава до земного, тимчасового. Тому є лише один засіб їхнього благополучного існування: відокремлення церкви від держави [1, с. 199-200].

В історіографії проблема реалізації принципу свободи совісті та правових утисків конфесії євангельських християн-баптистів у 20-х - на початку 30-х pp. XX ст. ще не стала предметом окремого дослідження. Спільною характерною рисою, притаманною доробку істориків, релігієзнавців, юристів, є акцент на проблемі церковно-державних відносин в контексті православних церков.

Перші праці, які висвітлювали правове становище релігійних громад з'явились у 1920-х pp. Переважно вони розкривали суть декрету «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» [2;3].

З середини 1930-х і до середини 1950-х pp. проблематика правового положення баптистів не розглядалась. В дослідженнях протестантських конфесій взагалі та баптистів зокрема, відбувалася підміна власне наукового аналізу ідеологічною пропагандою. Багато фактів в дослідницьких роботах замовчувалось та спрощувалось, що обумовлювало політизованість зроблених висновків. Це було наслідком сумнозвісного принципу партійності, а по суті - партійної кон'юнктури. Дослідження переважно викривали «контрреволюційну сутність сектантства». Прикладами таких робіт є праці М. Галактіонова, М. Чудновцева, К. Нестеровського, А. Клібановата ін. [4-7].

В роботах кінця 50-х - 80-х pp. З.В. Калінічевої [8], П.І. Косухи [9], Л.Н. Мітрохіна [10; 11],

О. Подоляка [12], Е.Г. Філімонова [13] та ін. проблема правового становища конфесії євангельських християн-баптистів розглядалась побіжно. Про будь-які прояви правових утисків щодо конфесії не йшлося, навпаки підкреслювалась демократичність радянського законодавства та лояльність влади щодо віруючих.

В сучасній українській історіографії проблема правового становища віруючих в 1920-1930 pp. досліджується в розрізі проблематики церковно-державних відносин і розкрита такими дослідниками якО.М. Ігнатуша [14], A.M. Киридон [15; 16], В.О. Пащенко [17], В.І. Силантьев [18] та ін.

Однак робіт, які б акцентували увагу саме на конфесії євангельських християн-баптистів, не багато. Це передусім праці В.І. Любащенко [19], Р.А. Сітарчука [20], російських дослідників

М. Савельева [21], О.І. Нежного [22]. Важливими є наукові доробки С.Н. Савінського [23], Ю.Є. Решетнікова [24]. У них побіжно висвітлюються окремі аспекти правого становища конфесії ЄХБ.

У даній статті робиться спроба проаналізувати правове становище громад конфесії євангельських християн-баптистів у 1920-х - на початку 1930-х років на матеріалах південноукраїнського регіону. Дослідити питання практичної реалізації задекларованих владою прав віруючих у таких сферах як: реєстрація громад, утримання молитовних будинків, проведення обрядів, освіта та створення молодіжних організацій, проведення з'їздів, становище служителів культу та питання військової повинності.

У квітні 1917 р. провідні лідери євангельсько-баптистського руху П.В.Павлов та М.Д. Тимошенко виклали «Політичні вимоги баптистів». Вони включали пункти про необхідність відділення церкви від держави, свободи зібрань, союзів, слова та друку; державної реєстрації шлюбів; рівноправності громадян, незалежно від їхнього ставлення до релігії; свободи богослужінь та проповіді для всіх релігій [23, с.17].

Прийнятий на Україні 22 січня 1919 р. декрет «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» в основному задовольнив вимоги баптистів (постійні протести викликав лише пункт про позбавлення релігійних громад прав юридичної особи), що пояснює доволі прихильне ставлення баптистів до радянської влади в перші роки її існування, а також те, що протягом подальших десятиліть радянського періоду вони апелювали саме до тексту цього Декрету, водночас критикуючи інші нормативні акти щодо діяльності релігійних організацій» [1, с.200].

Правове оформлення взаємовідносин між церквою і державою шляхом їх відокремлення відкривало перед баптистами можливості вільно проповідувати своє вчення, проводити богослужіння, мати молитовні будинки, збиратися на з'їзди всіх рівнів, виховувати дітей і молодь у християнських традиціях, готувати професійні кадри.

Отже, зі встановлення радянської влади на Україні євангельські християни-баптисти отримали правове визнання. Проте, реалізувати свої права в радянській Україні стало як для конфесії в цілому, так і для окремих віруючих важким завданням.

Проблема реалізації принципу «свободи совісті» та дотримання прав наданих згідно з декретом «Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви» в радянській Україні в 1920- 1930 pp. полягала в тому, що в молодій державі швидко набрав обертів процес зрощення партійного і державного апаратів. Для релігійних громад це означало, що державну політику визначали принципи більшовицької партії щодо релігії. В свою чергу, як зазначає В. Пащенко, «молода соціалістична держава, прийнявши декрет про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, одночасно оголосила і про антирелігійний зміст своєї політики» [17, с.180].

Одним зі свідчень дуалізму в державній політиці щодо релігійних громад була побудова антирелігійної роботи із залученням до неї безпосередньо державних органів, правоохоронних, школи, профспілок, комсомолу, культурно-освітніх організацій, преси тощо.

ВУЦВК розробляв та приймав законодавчі акти, інструкції та циркуляри, на основі яких працювали місцеві органи влади, виносив остаточні рішення з таких питань, як реєстрація або зняття з реєстрації релігійних громад та груп, закриття молитовних будинків.

НКВС здійснював загальний нагляд за діяльністю релігійних товариств, вів облік, видавав дозволи на проведення з'їздів. ГПУ контролювало політичній бік