Як зазначає В. Пащенко, партія здійснювала на загальнодержавному рівні заходи, котрі вели до повного відмирання церкви, як соціального інституту. їх можна назвати атеїзацією суспільства [17, с.180].

Характерною особливістю владної політики щодо віруючих взагалі, та баптистів зокрема, стало використання державними органами «таємних інструкцій», що мали чітко виражений антирелігійний характер.

Постанови і циркуляри Центральних органів влади до місцевих, звіти про діяльність окружних ліквідаційних комітетів, відомості про кількість і склад баптистських громад частіше за все мали грифи: «таємно», «цілком таємно», «особисто» [див. напр.: 25, арк.347].

Про важливість секретності політичних рішень щодо церкви взагалі, та конфесії баптистів зокрема, свідчить та увага, яка приділялась заходам безпеки при збереженні документів. Наприклад, НКВС попереджував губернський адміністративний відділ Одеського губернського виконавчого комітету, про часті випадки не відповідного зберігання співробітниками ліквідкомів таємного листування з питання відокремлення церкви від держави, наслідком яких стало розголошення таємних документів, і навіть видання одного з них у закордонному виданні [25, арк.14]. Саме тому НКВС наказував керівникам адміністративних відділів особисто перевірити стан та збереження таємного листування, та вжити усіх заходів для того, щоб воно зберігалось в металевих шафах з печаткою. Крім того, проходження особливо таємного листування мало бути зосереджене виключно в руках партійних товаришів [26, арк. 169].

Таким чином, створювалась система «співіснування» проголошених принципів відокремлення церкви від держави та таємних циркулярів, які і визначали реально стратегію дій державних органів та суспільних організацій щодо релігійних організацій.

Подібна ситуація не могла не привести до правових утисків щодо євангельських християн- баптистів. На нашу думку, найбільше конфліктів між державою і баптистськими громадами викликали такі аспекти як: реєстрація громад, утримання молитовних будинків, проведення обрядів, освіта та створення молодіжних організацій, проведення з'їздів, становище служителів культу та питання військової повинності.

У новій правовій системі легальне функціонування громад євангельських християн-баптистів ставало можливим в разі їх реєстрації. Обов'язки реєстрації громад покладалися на центральну та губернські міжвідомчі комісії у справах товариств і спілок, що почали діяти згідно з постановою ВУЦВК від 1 листопада 1922 р. Спочатку вони існували при відділах управління губвиконкомів, а після адміністративної реформи 1925 р., в результаті якої було ліквідовано губернську ланку місцевого управління, при окрадмінвідділах. Із скасуванням окружної системи територіального поділу в Україні у 1930 р. реєстрацією релігійних громад займалися адміністративні підрозділи райвиконкомів.

Миколаївський окружний відділ управління отримав від виконавчого комітету Одеської губернії у 1923 р. чітку інструкцію щодо громад євангельських християн-баптистів: «сектанти для свого подальшого існування мають зареєструватись як релігійне товариство». Однак, показовим є те, що в частині округів Одеської губернії реєстрація релігійних товариств так і не відбулась, незважаючи на те, що відповідна постанова ВУЦВК була прийнята ще 1 листопада 1922 р. На думку виконавчого комітету, це свідчить про недбале ставлення окружних відділів управ до своїх обов'язків, що, в свою чергу, призводить до безконтрольного існування релігійних товариств [26, арк.21].

Процес реєстрації релігійних об'єднань використовувався як засіб тотального контролю за життєдіяльністю громад. За прийнятою НКВС формою, всі релігійні об'єднання в залежності від кількості віруючих певною місцевості, поділялись на: 1) гуртки і групи, коли віруючих було менше 50 чоловік та 2) громади і товариства - при кількості віруючих більше п'ятдесяти. Ці дві форми мали різні умови функціонування. Діяльність перших регламентувалась підписом про виконання правил про зібрання, у других обов'язково мав бути належно зареєстрований статут.

Зауважимо, що функціонування та діяльність місцевих релігійних громад, як відділів центральних релігійних об'єднань, без окремого статуту заборонялось. На думку влади, це могло сприяти концентрації сил релігійних об'єднань [26, арк.68]. В 1923 р. Одеський окрліквідком у своєму щорічному звіті акцентував увагу на важливості точного обліку чисельності релігійних громад, зауваживши, що «це надасть можливість окрліквідкому встановити за ними нагляд та мати чітке уявлення про політичну позицію та діяльність, як кожного окремого члена, так і громади в цілому» [25, арк. 24].

Реєстрація громад євангельських християн-баптистів надавала можливість місцевим та центральним органам влади відслідковувати чисельність віруючих [26, арк.53]. Усвою чергу, ця інформація визначала подальші дії влади щодо релігійного об'єднання.

До обурення з боку євангельських християн-баптистів та відмови від реєстрації призвело нав'язування владою релігійним громадам так званого «типового уставу», прийнятого у 1924 р.

Підкреслимо, що негативна реакція віруючих на деякі пункти «типового уставу» була цілком виправдана. Наприклад, виконавчий комітет Одеської губернії вніс до уставу такі примітки: релігійна громада проводить обряди, дозволені радянською владою; устав може бути змінений за пропозицією органів державної влади; релігійне товариство в кінці року має письмово звітувати про результати своєї діяльності перед відділом управління, одночасно надаючи списки членів громади [26, арк.23-24]. У відповідь загальні збори Ново-Дар'євської громади євангельських християн-баптистів Одеської губернії у липні 1925 p., визнали неприйнятним для реєстрації так званий «типовий договір» [27, арк. 109].

У 1924 р. Одеський губернський ліквідаційний