Офіційно влада демонструвала дотримання законності. Закрити молитовний будинок можна було лише за згодою центральної влади [26, арк.27]. У 1925 р. адміністративний відділ НКВС повідомляв всі окружні відділи про неприпустимість вживання будь-яких заходів щодо зачинення молитовних будинків з боку місцевої влади, до одержання відповідної постанови Президії ВУЦВК, підкреслюючи важливість якнайточнішого виконання вказівок з «центру» в такому кардинальному питанні, як відокремлення церкви від держави [36, арк.153].

До ВУЦВК надходили чисельні скарги від баптистів про свавільне закриття молитовних будинків на місцях [37, арк. 19]. Центральна влада реагувала циркулярами до місцевих губвиконкомів з «пропозиціями» вести роз'яснювальну роботу серед своїх співробітників, що євангельські христия- ни-баптисти мають в УСРР такі ж права, як і інші віруючі. Але випадків покарання «заповзятих» робітників не зустрічаємо. Це означає що правові утиски віруючих мали негласне «благословення» центральної влади.

В кінці 1920-х pp. постанови центральної та рішення місцевої влади щодо громад баптистів набувають характер жорстких вимог, відсутність швидкого реагування на які могло призвести до закриття громади. Так, 1927 р. на підставі постанови ВУЦВК окружний адміністративний відділ Херсона вимагав від релігійних громад застрахувати культове майно, яке вважалось державною власністю, в двотижневий термін з дня оголошення постанови. Відповідальність за невиконання цього розпорядження цілком покладалась на громади [38, арк.42].

Цікавим документом є обіжник НКВС до всіх окрадмінвідділів від 1 лютого 1928 р., в якому зазначалось, що молитовний будинок може бути закритий в разі письмової відмови від нього релігійної громади відповідного культу [38, арк.3].

Але досить важко уявити собі причини, з яких громада добровільно могла б відмовитись від молитовного будинку. Однак, виявляється такі причини мали місце.

Наприкінці 1940-х років пресвітер Ново-Троїцького релігійного товариства євангельських християн-баптистів БрітП.К. звернувся з заявою до уповноваженого ради у справах культів при РНК

СРСР по Херсонській області, про повернення громаді молитовного будинку, що був переданий у 1933 р. місцевій сільраді. У своїй заяві БрітП.К. зазначив, що у 1933 р. баптистська громада була вимушена передати свій молитовний будинок у розпорядження Ново-Троїцької сільради через неспроможність віруючих сплачувати великі податки, якими держава обклала як молитовний будинок, так і віруючих.

У свою чергу, уповноважений у справах культів, розглянувши обставини передачі молитовного будинку, виклав свою версію подій. Так у звіті він зазначив, що дійсно молитовний будинок був побудований у 1924 р. коштом віруючих баптистів, почав функціонувати у 1925 p., систематичні богослужіння проходили до 1934 р., але у 1932 р. молодь раптом перестала ходити на богослужіння, мотивуючи це аморальною поведінкою віруючих баптистів (перелюбство, пияцтво). Таким чином, через зменшення кількості відвідувачів, громада була вимушена передати будинок у 1933 р. в розпорядження Ново-Троїцької сільради [39, арк.ЗО].

Однією з підстав для закриття молитовного будинку у досліджуваний період була нагальна необхідність певного населеного пункту чи району у приміщенні для санітарно-медичних, культурних, просвітницьких та суспільних закладів, наявність реальної можливості прилаштувати молитовний будинок під вказані заклади [26, арк. 133].

Однак, відібрані у євангельських християн-баптистів молитовні будинки не завжди використовувались для означених потреб. Наприклад, в Миколаєві колишній будинок баптистів, закритий у 1929 p., використовувався під «червоний куток» житлового кооперативу [40, арк.47].

Не маючи змоги користуватися молитовними будинками, баптисти змушені були збиратися по домівках членів громад. Звичайно, подібна практика не сприяла розвитку конфесії. Але навіть ця можливість обмежувалась владою. Наприклад, віруючи Миколаєва могли збиратись на молитовні зібрання на дому, заздалегідь повідомляючи місцевий виконком про час і місце зібрання [26, арк.48]. Враховуючи, що євангельські християни-баптисти розглядали богослужіння як найважливіший елемент в релігійній діяльності громади, воно мало проходити досить часто. Бюрократична тяганина в цьому випадку штовхала віруючих на невиконання владних розпоряджень, що давало додаткові приводи до закриття громади.

Навіть культова діяльність баптистів підлягала регламентації з боку державної влади. Особливо це стосувалось проведення обряду хрещення.

У досліджуваний період проведення хрещення потребувало спеціального письмового, кожен раз нового дозволу з боку місцевих державних органів влади. Так, Миколаївський окрвиконком, спираючись на відповідний циркуляр НКВС попереджав, що за 7 днів до проведення обряду хрещення громада має подати заяву до місцевого адмінвідділу або райвиконкому [36, арк.38]. Дозвіл видавався за умови виконання громадою всіх вимог, які ставили державні органи влади, а точніше інструкції, розпорядження, які надсилав НКВС.

Звичайно, цей обряд відрізнявся особливою урочистістю і для його проведення обирались вихідні або святкові дні, в які для проведення обряду могли зібратися всі члени громади та гості з інших громад, невіруючі. Влада зі свого боку вбачала в процесі проведення обряду хрещення тільки агітаційний бік: «звичайне відправлення культу - обряд хрещення, переходить у форму молитовного зібрання, яке широко використовується для завербування нових членів та агітації взагалі» [26, арк. 122]. Губернські адмінвідділи на своїх засіданнях зазначали, що «ліквідкоми не повинні припускати звершення сектантських хрещень на відкритому місці, тільки в зачиненому приміщенні, краще всього в звичайному місці сектантських молитовних зібрань» [34, арк.9].

У 1924 р. з'явилась чергова інструкція НКВС до місцевих губернських адмінвідділів по ліквідко- му, в якій визначались додаткові вимоги до надання дозволів релігійним громадам на проведення обряду хрещення. Так, не дозволялось проведення обряду хрещення у святкові дні, місце