Для нас немає істотної відмінності у тому, із якою організацією, течією чи рухом пов'язувала поліція ту чи іншу акцію Миколи Міхновського. Важливий характер цих акцій - як правило, досить відповідальних і ризикованих, на які громадівці старшого покоління йти не наважувалися: нелегальна література й зв'язки з Галичиною відносилися до найважливіших факторів українського руху на Наддніпрянщині. В умовах політичної несвободи повноцінна нелегальна робота без використання закордонних можливостей майже неможлива. Ще у "Profession de foi молодих українців" ставилося завдання створення в Галичині бази для розгортання ефективної національної роботи в російських губерніях України: "Бажаючи поставити свою справу незалежно від російських обставин, ми осередок нашої культурно-політичної справи переносимо в Галичину й користуємося з Австрійської конституції" [22.-C.23]. Микола Міхновський був серед тих, хто особливо активно працював над реалізацією цього завдання.

Але його діяльність у Всеукраїнській організації не обмежувалася нелегальними поїздками й роллю експедитора. До 1898 р. відноситься "Відозва з питання про заснування українського університету". Ця відозва, за версією поліції, є "справою галичан і "Молодої України". Конкретизуючи цю версію, жандармські чиновники називали і конкретні імена. Зокрема, у їх документах є вказівки на те, що цей документ підготували Борис Грінченко й Микола Міхновський. Що ж стосується галицьких діячів, то їх прізвищ поліція не наводила. Нам невідомо, чи ця відозва була акцією, спланованою керівництвом Всеукраїнської організації, чи вона стала результатом особистої ініціативи Міхновського і Грінченка. Автори відозви черговий раз висловили переконання української інтелігенції, що шлях відродження України полягає у поширенні в народі "національно-демократичної й національно- прогресивної освіти". Саме з цією метою пропонувалося організувати в Галичині український університет: "Освіта могутня сила, сила моральна і політико- економічна» [6.-Ф.102.-Оп.1899.-Спр.150.-Арк.32, 38, 40; Спр.701.-Арк.1]. Ця відозва поширювалася у різних містах Наддніпрянщини і Західної України, у Москві і Петербурзі.

Проект створення українського університету відноситься до значних акцій свого часу, пов'язаних з діяльністю Миколи Міхновського. Причому, ця акція не обмежувалася самим зверненням. Були конкретні акції по підготовці цього університету, в яких активну участь брав не лише Микола Міхновський і Борис Грінченко, а й інші члени Всеукраїнської організації. Про це, зокрема, свідчить згаданий вище лист Миколи Міхновського до Михайла Грушевського від 10 вересня 1897 р. У цьому листі Міхновський, серед іншого, просив професора повідомити про умови зайняття вакантних посад чотирьох правничих кафедр Львівського університету і проінформував його, що поскільки "в нас тепер саме розробляється проект заснування цілого університету у Львові і вишукання средств для нього, то Вам буде ясно, через що ми хочемо знати про сі 4 кафедри як найподрібно..." [16.- Ф.1235.-Оп.1.-Спр.642.-Арк.2 зв.]. І хоча план організації в Галичині українського університету не був реалізований, наміри ініціаторів набули великого розголосу і сприяли активізації українського руху по обидва береги Збруча.

Однак, самого Міхновського, котрий мав багатий досвід роботи у такій відносно структурованій організації, якою було Братство тарасівців, не могла задовольнити переважно просвітницька орієнтація діяльності Всеукраїнської організації, навіть якщо вона і включала плани таких масштабів, як створення українського університету. Микола Міхновський був добре знайомий з розвитком політичних подій у Галичині, досвідом роботи галицьких політиків і з висоти власного досвіду не міг не критикувати Всеукраїнську організацію. Її справді було за що критикувати. Цей запізнілий витвір наддніпрянських громадівців був далекий від європейської партії. Його члени не були об'єднані спільністю політичних поглядів, не мали чітких обов'язків, рішення керівної Ради носили дорадчий характер, громади існували відособлено одна від одної, а молодь продовжувала шукати власні шляхи.

Симпатії Міхновського залишалися на боці студентського середовища, в якому відбувалися процеси політизації й пошуку європейських форм боротьби за національні права власного народу. У 1898 і 1899 рр. відбулися загальноукраїнські (з участю представників Наддніпрянщини і Західної України) студентські з'їзди, на яких активно обговорювалася можливість утворення політичної партії у підросійській Україні [32.-C.104-105]. Усі документи з'їздів були складені на основі "Profession de foi молодих українців". У проведенні з'їздів активна участь належала членам студентських громад Дмитру Антоновичу, Михайлу Русову, Володимиру Доманицькому та ін., яких Микола Міхновський добре знав [12.-C.50]. Не виключено, що справа студентських з'їздів була зв'язана, крім всього іншого, з ініціативою Братства тарасівців, у тому числі й Миколи Міхновського.

Але на час другого студентського з'їзду Міхновського вже не було у Києві. На початку 1899 р. у житті Миколи Міхновського почався новий етап. У січні (а за іншими даними - у лютому) він залишив Київ і надовго переселився до Харкова. Побутує версія, що це сталося внаслідок любовного роману 25-літнього Міхновського з дружиною власника адвокатської контори Фурмана, у якій він працював. Ця подія залишилася у пам'яті сучасників, хоча час стер усі подробиці. Олександр Лотоцький описав цю подію з 34-річної дистанції досить скупо: "Через романічну історію (одбив жінку у свого патрона-адвоката) М.І. Міхновський мусив залишити Київ та перенісся на життя до Харкова" [14.-Ч.2.-С.213]. У подібній редакції ця версія повторювалася іншими авторами. Зокрема, Ганна Берло, яка пам'ятала Миколу Міхновського ще по участі у роботі Старої київської громади і трохи детальніше