Як відомо, формування першої на Наддніпрянщині політичної партії відбулося у Харкові і зв'язане з діяльністю групи молодих студентів, зокрема, Дмитра Антоновича, керівника харківської студентської громади. Так ось, важко уявити, щоб молодий студент Дмитро Антонович, навчаючись у Києві і, перебуваючи під постійною батьківською опікою Володимира Боніфатієвича, у такій морально- психологічній ситуації став організатором найбільшої в Україні студентської громади з радикальним спрямуванням. Усе змінилося, коли у 1897 р. Дмитро Антонович перевівся на навчання з Київського університету до Харківського. Тут руки у нього були розв'язані. У місті ще пам'ятали про діяльність Братства тарасівців, тут доживав хворий на сухоти інженер Микола Яценко - співавтор (а може й автор) уже знаменитого тоді «Profession dе foi молодих українців". З ним охоче спілкувалися патріотично налаштовані студенти місцевих вузів [12.-C.28-29]. По руках ходили сотні заборонених книг, привезених у свій час із Галичини харківськими тарасівцями. Саме у Харкові Дмитро Антонович заснував українську студентську громаду, яка наприкінці 1898 р. налічувала більше, як 100 членів і була напередодні приїзду до Харкова Миколи Міхновського справді найбільшою в Україні. Серед інших членів харківського студентського об'єднання були і сини старогромадівців Дмитра Познанського та Олександра Русова. Громада стояла на платформі Братства тарасівців і передбачала "конституційний устрій держави, із якою федеративно поєднається Україна" [12.-C.39].

Дуже важливо також, що у Харкові не заважали старші. На відміну від Києва, у Харкові старі громадівці були досить пасивними і ще більше, ніж у Києві, побоювалися відкрито демонструвати свої українофільські погляди. Майже вся національна інтелігенція Харкова активно співпрацювала у громадських та наукових російських товариствах. Інших у місті просто не існувало. "У Харкові, - писав Ф. Сумцов, - українофілів жменя - усі люди маленькі, не впливові, слабкі..." [38.- Ф.ІІІ.-Од.зб.7039.-Арк.2]. В цих умовах вони не брали на себе непосильне завдання керівництва молоддю і, як пише Ю. Коллард, "не шукали об'єднання з студенством, держалися осторонь і були "благонадежными малороссами" [12.-С.28]. Слабкість і безпомічність Старої харківської громади була настільки очевидною її членам, що вони навіть не наважилися взяти участь в утворенні Всеукраїнської організації. Саме сюди, до Харкова, де відбувалось самоствердження молодого покоління через його "бунт проти старших", і вирішив переїхати Микола Міхновський.

Мабуть, була попередня домовленість із харків'янами. За свідченням Бориса Мартоса, який був членом харківської студентської громади (а у гімназичні роки - входив до гуртка "дітей Шемета" у Лубнах), приїхати до Харкова Міхновському порадив Дмитро Антонович, із яким він знався ще по Києву [39.-С.20]. Цікаво, що у столицю Слобожанщини Микола запланував їхати не сам. Разом із Міхновським закінчувати курс наук у місцевому університеті подався і його давній приятель Боніфатій Познанський, який певний час навчався з ним на одному курсі юридичного факультету Київського університету, але з невідомих причин його не закінчив [40.-Ф.16.-Оп.465.-Спр.1395.-Арк.35 зв.]. Як уже зазначалося вище, Познанський у свій час був членом київської філії Братства тарасівців і мав великий досвід підпільної роботи в молодіжному середовищі. У Харкові Микола міг розраховувати і на своїх родичів - В. і О. Міхновських, яких у джерелах називають і членами Братства тарасівців, і членами харківської студентської громади. Було і немало інших молодих харків'ян, з якими Микола Міхновський був знайомий по роботі у Братстві тарасівців чи студентських громадах і які були готові до ризикованої, але такої заманливої і баготообіцяючої політичної боротьби за національні і соціальні права українського народу. Місто було найбільшим студентським центром України. У його чотирьох вищих навчальних закладах одержували освіту понад 5 тис. студентів. Це були, переважно,жителі Слобожанщини й Полтавщини. Харків у своєрідний спосіб готувався вдруге виконати ту роль в історії України, яку він уже виконував у 20-30 роки ХІХ ст., - роль ініціативного центра українського руху.

.На початку 1899 р. Микола Міхновський переїхав до цього міста і надовго зв'язав з ним своє життя. Нам доводиться лише гадати, чи це був його цілком свідомий вибір, - складова молодіжного політичного проекту радикальних українських патріотів, чи сюди привела його Доля.

Джерела та література

1. Турченко Ф. Микола Міхновський: студентські роки (Фрагмент біографії) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2002. - Вип.Х.

Франко І. Рец. кн.: А. Фаресов. Народники и марксисты // Зібр. творів. У 50 т. - Т.45. - К., 1968.

Тучапский П. Из пережитого. - Одесса, 1923.

Шемет С. Микола Міхновський. (Посмертна згадка) // Хліборобська Україна. - Кн.5. - Відень, 1924-1925.

Невідомі документи про Миколу Міхновського (Вступна стаття, підготовка документів до друку та примітки Сергія Квіта) // Українські проблеми. - 1994. - №2.

Історичний архів Російської Федерації (м. Москва).

Андрієвський В. Микола Міхновський (Нарис суспільно-політичної біографії) // Визвольний шлях. - 1974. - №4.

Дорошенко В. Революційна українська партія, - Львів, 1921.

Лавріненко Ю. "Українська