важко припустити, що вся представлена в документах інформація про "Молоду Україну" є свідомою поліцейською фальсифікацією, чи фантазією недостатньо сумлінних інформаторів. На наш погляд, "диму без вогню" не було й у цьому випадку. Напевне, питання про автономістську чи самостійницьку перспективу України досить жваво обговорювалося у тому середовищі, яке поліція називала "Молодою Україною". При цьому, все рішуче і радикальне, що приписувалося поліцією "Молодій Україні" у цілому, насправді стосувалося діяльності лише членів Братства тарасівців, або зв'язаних із ним молодіжних груп. Як і раніше, вони були достатньо широко представлені у Старих громадах, хоча керівна роль у них залишалася за старшим поколінням. Молодь, у тому числі й тарасівці, не визначали характер діяльності Старих громад, а відігравали в них підпорядковану роль, виконуючи розпорядження старших. Але можна припустити, що вони при цьому могли діяти за власною ініціативою і, всупереч настроям керівників Старих громад, поширювали свої власні ідеї, у т.ч. ідеї української незалежності. Напевно, ця обставина наштовхувала недостатньо обізнану поліцію на висновки про самостійницький характер руху "Молода Україна".
Яке місце у цих процесах належало Миколі Міхновському?
У доносах інформатора Київського губернського жандармського управління, який декілька років досить детально інформував начальника КГЖУ генерала Новицького про діяльність Старої київської громади (в інтерпретації агента - "Молодої України"), постійно зустрічається прізвище Миколи Міхновського. Так, у документах за 1896 р. на підставі цих доносів жандармський чиновник робить висновок, що Микола Міхновський тісно зв'язаний з товариством "Молода Україна". Як активний член і зв'язковий цього товариства, у грудні 1897 р. він їздив до Львова, де, за свідченням поліції, установив «близькі відносини з галицькими представниками українофільської партії, ...закупив значну кількість заборонених видань малоросійською мовою, у тому числі твори Драгоманова та Франка, з якими повернувся до Росії» [15.-Ф.274.-Оп.1.-Спр.536.-Арк.17].
Інформація про "таємне товариство" систематично надсилалася у столицю, в особливий відділ департаменту поліції. У фонді особливого відділу за 1898 р. збереглася спеціальна довідка про присяжного повірника з Києва Миколи Міхновського, який за завданням "Молодої України" відвідав Львів, зустрічався там з Михайлом Грушевським і привіз із Галичини заборонену в Росії літературу [6.- Ф.102.-Оп.1898.-Спр.150.-Арк.6]. Можливо, мова йде про одну й ту ж поїздку, хоча у петербурзькому документі появилася конкретна особа, із якою мав зустріч Міхновський і про яку не згадувалося у київському - історик і політичний діяч Михайло Грушевський, що з 1894 р. працював у Львівському університеті.
Про зміст розмов Миколи Міхновського з Михайлом Грушевським у жандармських документах, як і у споминах М.С. Грушевського, датованих 1924 р., не говориться нічого. Але є підстави припустити, що теми могли бути найрізноманітнішими. На таку думку наштовхують два листи Миколи Міхновського до Михайла Грушевського від 6 березня і 10 вересня 1897 р., знайдені нами у фонді Грушевських, який зберігається у ЦДІА України (м. Київ). У першому листі мова йде про умови пересилання поштою друкованої продукції, а у другому Микола Міхновський просить Михайла Грушевського порекомендувати керівництву Львівського університету свого товариша-наддніпрянця на вакантну посаду завідувача однієї з правничих кафедр [16.-Ф.1235.-Оп.1.-Спр.642.-Арк.1 зв., 2]. Ці листи свідчать, що, принаймні, у другій половині 90-х рр. Грушевський був досить доступним для спілкування з Міхновським і що стосунки між ними були досить тісні. Однак, при всьому цьому, можна з більшою чи меншою мірою впевненості стверджувати, що співбесідники не знаходили спільної мови у головному для Міхновського політичному питанні - про майбутній статус України. Після свого прибуття до Львова у 1894 р. Михайло Грушевський чинив опір виходу книги галицького радикала Юліана Бачинського «Україна іп-edenta", що її автор був прихильником незалежності України і проводив у цій книзі самостійницьку лінію [27.-C.167]. Важко припустити, що після цього він порозумівся з Міхновським по цьому питанню. Грушевський тоді був переконаним федералістом і питання про самостійницьку перспективу України вважав абсурдним. Він навіть запропонувув своєму учню Мирону Кордубі написати для "Записок НТШ" рецензію на книжку Ю.Бачинського. Характерно, що учень висловив сумнів у необхідності друкування рецензії на цю книгу у виданні НТШ [26.-C.181].
Важко згодитися також із тим, що у Львові Микола Міхновський зустрічався лише з Грушевським. Цілком можливо, що там він мав зустрічі також з іншими українськими діячами краю, адже у наведеному вище тексті жандармського документа вказується на близькі відносини Міхновського не з однією особою, а з "галицькими представниками українофільської партії".
Вище говорилося про відвідини у серпні 1901 р. Миколою Міхновським у товаристві з Іваном Франком та іншими відомими діячами краю Лесі Українки в Карпатах. З дуже високою мірою ймовірності можна припустити, що це не перша зустріч Міхновського з Іваном Франком. У всякому випадку, у цитованому вище листі від 9 січня 1899 р. Микола Міхновський звертається до Івана Франка, як до свого доброго знайомого [5.-C. 101]. Цей лист - один з 5 листів Міхновського до Франка, знайдених і опублікованих у 1994 р. Сергієм Квітом. Характерно, що три з п'яти листів датуються київським періодом життя Міхновського. Про досить тісні, за словами Сергія Квіта, навіть "приватні стосунки" Міхновського і Франка свідчить візитна картка, яку мав вручити Івану Яковичу Віталій Боровик.
Текст картки відтворений нижче [5.-C.92,103].
Р.П. Д-ій Іван Франко
Д-ій Виталь Боровик