Лягає ніч на чорну браму, Зоря тікає у пітьму, Десь грім далеко в полі вдарив, Сховай, забудь свою нудьгу!

Фортуна нам цей час послала. Гидкі кайдани швидше рви, Он блискавиця внов засяла: У степ удумчивий біжим.

Поетичні спроби Миколи Міхновського характеризують, перш за все, склад його натури - експресивної, темпераментної, наповненої пасіонарною енергетикою. Але, разом із тим, вони віддзеркалюють і його оточення. Обертаючись весь час у середовищі української літературно-художньої еліти, Микола Міхновський був просто приречений на спроби самореалізації у сфері художньої творчості.

Такою висвітлюється постать Миколи Міхновського через призму його багатогранної громадсько-політичної діяльності і зв'язків з українськими діячами Наддніпрянщини й Галичини. Характерно, що поліція, не знаючи усіх деталей, у цілому, вірно оцінювала місце Міхновського в національному русі. Зазначений вище документ особливого відділу департамента поліції цікавий також тим, що у ньому наводиться його поліцейська характеристика як "крайнього за переконаннями своїми українофіла й притому з грубими і вкрай несимпатичними прийомами і формами, й напрямком безумовно антиурядовим" [6.-Ф.102.-Оп.1898.-Спр.150.-Арк.7-7 зв.]. На жаль, що конкретно малося на увазі, у документі не вказується. Однак, і без деталізації ясно, що все небезпечне, що приписувалося "Молодій Україні", у діяльності Міхновського проявлялося особливо яскраво. У всякому випадку, мало хто з тодішніх українських діячів був удостоєний "честі" так охарактеризуватися.

З подібною репутацією Міхновський був приречений на постійну й прискіпливу "увагу" поліції. Але репресій з її боку йому вдавалося уникати. Це ще одна загадка Миколи Міхновського. Не виключено, що йому допомагало знання законодавства і особисті зв' язки в правоохоронних органах. Найближчий товариш Миколи Володимир Шемет постійно вступав у конфлікти з владою і, врешті-решт, за участь у студентських заворушеннях 1899 р. попав під поліцейський нагляд, був виключений з університету і висланий у маєток батька під Лубнами [6.-Ф.102.-Оп.1898.-Спр.150.- Арк.105-105 зв.].

Мабуть, на підставі фактів про діяльність таких осіб, як Микола Міхновський і Володимир Шемет поліція зробила висновок і про існування "таємного товариства", і про його самостійницький характер. Але, на наш погляд, матеріали про участь Миколи Міхновського у "Молодій Україні" слід розглядати не ізольовано, а у контексті його добре законспірованої діяльності у Братстві тарасівців. До такої тактики по відношенню до Старих громад тарасівці зверталися постійно. Про неї, зокрема, писав один з засновників Братства тарасівців Іван Липа: "І Громада не тільки не знала, а й не відчувала, що існує в ній якась організація, що все живить, про все міркує, що дає напрямок, почин, а разом усе те виходить ніби із самої Громади" [30.-C.267]. У такій інтерпретації суперечності та запитання, пов'язані з розбіжностями в документах поліції й споминами учасників подій щодо діяльності Миколи Міхновського зникають і все стає на свої місця.

Поки поліція полювала за фантомом "Молодої України", український рух зробив один цілком реальний крок до сходження на вищий щабель: була створена Всеукраїнська загальна організація - конфедеративне об'єднання громад і гуртків у межах усієї України. Ініціаторами об'єднання стали ветерани громадівського руху Олександр Кониський і Володимир Антонович, які у такий спосіб пробували зберегти контроль над молоддю і відповісти на виклик часу, зокрема, на консолідацію російської соціалістичної опозиції, з одного боку, і на формування українських політичних партій у Галичині, з іншого. Обидва вийшли зі складу старої київської громади і поринули у вир організаторської роботи, об' їздивши майже всю Україну. Установчий з'їзд організації відбувся у вересні 1897 р. у Києві. Ініціаторами об'єднання були старогромадівці, хоча Стара київська громада бойкотувала з'їзд і до складу об'єднання увійшла лише у 1901 р.

Важливу роль у Всеукраїнській організації відігравала молодь. Зокрема, три члени Братства тарасівців - Є. Тимченко, М. Кононенко, О. Черняхівський - увійшли у Раду організації. М. Кононенко на той час виконував функції головного координатора Братства, а Є. Тимченка називають його попередником. За свідченням Євгена Чикаленка, до складу організації корпоративно увійшов гурток тарасівців, що складався з "молодших, виразно націоналістичних українців, розкиданих по всій Україні". Серед тарасівців, що стали членами Всеукраїнської організації, Чикаленко називає і Миколу Міхновського, який, як про це говорилося вище, контролював поширення літератури, у тому числі нелегальної. Щодо власне Братства тарасівців, то Чикаленко уточнює: ".гурток той скоро розсипався і перестав існувати" [31.- C.242,316]. Мабуть, участь у створенні Всеукраїнської організації була останньою значною акцією Міхновського, як члена Братства тарасівців. Але до керівних органів організації він не попав. Причиною були його політичні погляди, із якими "генерали" громадівського руху не були згодні, а також міжособистісні конфлікти, що розгорілися у 1898 р. серед членів Братства.

Поліція не завжди встигала за стрімкими змінами в українському національному русі, й частина її матеріалів, що характеризують діяльність Всеукраїнської організації, фігуруює як довідки про "Молоду Україну". Зокрема, в матеріалах особливого відділу департаменту поліції, які датуються останніми роками ХІХ ст., зазначається, що Микола Міхновський, Володимир Шемет