Верстюк і В. Солдатенко. Потім, за їх оцінкою, до процесу творення Центральної Ради прилучилися українські соціал-демократи, які переконали поступовців будувати цю організацію як міжпартійне об'єднання. В результаті, вплив тупівців мінімізувався, і в УЦР стали домінувати соціалісти. Про самостійників як окремий, незалежний від ТУПу фактор в організації УЦР названі вище автори взагалі не пишуть[4.-С.7-9; 5.-С135].

За версією П. Мірчука, все було інакше. Він стверджує, що українські поступовці взялися за справу днем-двома пізніше, коли в Києві стало відомо про ініціативу самостійників і оголошення ними створення Української Центральної Ради. ТУП ухвалило проголосити себе "Центральною Радою" з метою "репрезентувати український народ перед новим російським правительством". Потім до тупівської Ради приєдналися соціалісти. Перед Міхновським, продовжує П. Мірчук, постала дилема: "Або йти далі своїм шляхом, завершуючи свою ініціативу і творити "Українську Центральну Раду" з самих тільки самостійників-націоналістів..., або - змагати до консолідації усіх українських сил, об'єднуючи власну ініціативу з ініціативою ТУПу та з готовністю українських соціалістів співпрацювати з ініційованою ТУПом "Центральною Радою"[3.-С.56]. Міхновський вирішив піти на консолідацію з тупівцями і соціалістами, бо, за словами П. Мірчука, розумів очевидну річ - державне будівництво силами невеликої групи самостійників вести неможливо. Що ж стосується українських соціалістів і лібералів з ТУПу, то, на переконання Міхновського, життя неминуче буде схиляти їх до створення суверенної України. Як наслідок, стверджує П. Мірчук, Міхновський порозумівся "з членами ТУПу та з представниками соціалістичних кругів і 17 березня 1917 р. (через два тижні після утворення. - Ф.Т.) з самостійницької "Української Центральної Ради" і ТУПівської "Центральної Ради" оформляється єдина "Українська Центральна Рада"[3.-С.55-57]. Таким чином, версія П. Мірчука полягає в тому, що М. Міхновський із своєю групою діяв цілком самостійно і Українська Центральна Рада стала результатом злиття тупівсько-соціалістичної і самостійницької організацій.

Але точка зору П. Мірчука не одержала помітної підтримки істориків. їй суперечать, принаймні, дві версії утворення Центральної Ради.

Одна з них сформульована Романом Млиновецьким, який гостро критикує позицію П. Мірчука, вважаючи, що він "заплутався в тенденційних публікаціях Винниченка і Шемета" [6.-

100]. Млиновецький стверджує, що організацію під назвою "Українська Центральна Рада" створило 2 (15) березня "Братство самостійників" - нелегальна і строго законспірована організація прихильників державної незалежності України, що виникла ще в 1914 р. До складу УЦР увійшли як члени "Братства самостійників", так і особи, що не були до нього прямо причетні. Млиновецький пише: "Самостійники створили цю першу Українську Центральну Раду не з "братчиків", а притягнули до неї всіх, хто лише годився на конечність боротьби за здобуття цілковитої самостійності. Звичайно і "братчики" до неї входили також" [6.-С.98]. Через декілька днів після сформування самостійницької Української Центральної Ради, зазначає Р. Млиновецький, була утворена тупівська Центральна Рада, а вже потім відбулося об'єднання обох організацій. Про участь соціалістів як цілком відокремленої організованої сили (а не окремих осіб) у формуванні Ради Млиновецький не говорить нічого. Що ж стосується М. Міхновського, то до "Братства самостійників" він, як стверджує Р. Млиновецький, вступив лише в червні 1917 р. Чи брав він участь у створенні Української Центральної Ради як приватна особа, Р. Млиновецький не пише.

При дослідженні цієї версії виникає, перш за все, питання, чи існувало взагалі "Братство самостійників", якому Млиновецьким приписується ініціатива створення УЦР, і чим воно було насправді. В історичній літературі про це об'єднання відомо мало і, головним чином, від того ж таки Р. Млиновецького. Деякі історики взагалі ставлять під сумнів його існування до 1917 р. Але доступні нам архівні документи дозволяють відкинути ці сумніви. Зокрема, у фонді Особливого відділу департаменту поліції Державного архіву Російської Федерації за 1916 р. знайдена копія "Програми і тактики Українського Самостійницького Братства". Цей документ складається з 21 параграфа, перший з яких вказує: "Остаточною метою всієї діяльності Братства є здобуття незалежної української держави, що має включати в собі всю етнографічну територію України" [7.- Ф.Ю2.-Оп.ОВДП.-Спр.1916.-Ч.Ю.-Арк.32]. Документ під назвою "Програма Братства самостійників" з аналогічним змістом виявлено нами і в Державному архіві Київської області [8.-Ф.Р.2793.-Оп.2.- Спр.748.-Арк.19].

Про географію поширення "Братства самостійників" свідчить той факт, що його програма була виявлена поліцією в Катеринославській губернії восени 1915 р. її авторство поліція приписувала організації, що діяла в краї і яка (в перекладі на російську мову) називалася "Инициативним комитетом Украинского независимого союза". Цей документ дещо відрізняється від виявлених у московському і київському архівах. Зокрема, у ньому не 21, а 22 пункти, а додатковий пункт передбачає завдання організації у випадку, якщо "вся Україна чи її частина залишаться після війни за Росією": "Союз буде боротися. за здобуття національно-територіальної автономії, ... щоб досягши чи не досягши автономії в процесі боротьби за неї, широкі маси мали б можливість виховати, організувати і загартувати себе для здобуття в майбутньому незалежної Української держави". Цей документ міститься в "Записке об украинском движении за 1914-1916 годы с кратким очерком истории этого движения, как сеператистско-революционного течения среди населения Малороссии", підготовленій поліцією в 1916 р. і опублікованій О. Гермайзе в 1926 р. [9.-С.337-339], а у 1983 р. вони були опубліковані Т. Гунчаком і Р. Сокальчиком у збірнику