Радою". Ясно лише, що 3 березня організація з такою назвою вже існувала (не виключаємо можливості, що саме цього дня вона і була утворена) і, як свідчить замітка, виступала з конкретними пропозиціями (про відрядження депутації до Петрограда), а 4 березня до Центральної Ради приєдналася молодь, яку можна ототожнювати як з студентами київських вузів, так і з соціалістами.
Але у Передмові до згаданого вище двохтомника документів "Українська Центральна Рада", підготовленій В. Верстюком, дається зовсім інша інтерпретація подій, які відбулися на зборах 3 березня: "Було вирішено заснувати загальноукраїнську організацію, в майбутньому Центральну Раду, до ініціативного ядра якої обрали десять осіб" [4.-С.7]. У монографії іншого дослідника Української революції В. Солдатенка з посиланням на "Киевскую мысль" про збори 3 березня у київському Українському клубі "Родина" зазначено: "Саме тоді народилася ідея створення спеціальної організації для координування українського руху. Логічною була й пропозиція назвати її Центральною Радою" [5.-С.135]. Привертає на себе увагу той факт, що обидві ці інтерпретації подаються без тіні сумніву, як доведена істина, хоча газетна публікація не дає підстав для такої впевненості.
Не дають таких підстав і інші джерела. Їх мало, тому можна прокоментувати всі. У слід за подіями 19 березня (ст. ст.) у першому номері "Вістей з Української Центральної Ради" зазначено, що УЦР організувалася 4 березня 1917 р. Вказано і які представники увійшли до Ради: "Українське технічне т-во, Українське педагогічне т-во, Національний український союз, кооперативи, студентство усіх вищих шкіл м. Києва, Союз міст (городів), робітників, війська, соціал- демократичних груп і ін." [12]. Як бачимо, про участь у створенні Української Центральної Ради ТУПу, як окремої організації навіть не згадується, хоча про студентів (молодь) і соціал-демократичні групи мова все-таки йде.
Звернемося до мемуарів учасників чи свідків подій. Так, Дмитро Дорошенко, який під час Лютневої революції жив у Києві і брав участь в перших післяреволюційних зборах Товариства українських поступовців, писав, що ініціатива утворення Центральної Ради належала ТУПу і що "як формальну дату заснування Української Ради приймають 17 березня за новим стилем" (4 березня за ст.ст.) [13.-С.42]. Будь-якої іншої інформації про обставини утворення Центральної Ради Д. Дорошенко, на жаль, не залишив. Михайло Грушевський у своїх "Споминах", написаних у 20-і роки, також описав початковий етап організації Центральної Ради, хоча в цьому процесі не брав участі, бо перебував у Москві, а в Києві з'явився лише в середині березня, коли УЦР вже була створена. Датою організації УЦР він називає 7 березня [11.-С.129]. Борис Мартос, який також не був у перші дні революції у Києві, вважав, що Центральна Рада була створена 7 березня, і критикував тих, хто вважає днем її організації 4 березня: "Дехто вважає днем організації Центральної Ради 4 березня ст. ст., але в цей день [...] були лише засідання окремих політичних партій, а днем організації Центральної Ради слід уважати 7 березня ст. ст., коли зібрались представники різних українських організацій і коли вони заснували Центральну Раду й обрали її президію..." [14.-С.35].
Таким чином, навіть серед сучасників подій немає єдиної точки зору щодо дати створення УЦР. Крім того, жоден з названих вище авторів нічого не говорить про перші дні існування Центральної Ради, а також не наводить переконливих доказів на користь того, що саме ТУП ініціював створення УЦР.
Але, з іншого боку, ні Мірчук, ні Млиновецький також не наводять прямих, неспростовних доказів на користь пріоритету самостійників (М. Міхновського і його прихильників чи "Братства самостійників") у створенні УЦР. То ж залишається відкритим питання: чи справді на початку березня 1917 р. у Києві співіснували два центри національних сил (автономістський і самостійницький), чи Українська Центральна Рада сттворювалася за якоюсь іншою схемою. На наш погляд, питання можна дещо прояснити, якщо проаналізувати склад тієї частини Центральної Ради, яка в літературі називається "групою соціалістів", що з'явилася на засіданні тупівців і примусила їх будувати Раду за партійним принципом.
Орієнтовно це відбулося 3-4 березня. Про склад цієї групи написано мало. Вказується лише, що її очолював Д. Антонович, а серед членів Б. Мартос у своїй статті про початок діяльності УЦР називає також І. Стешенка і Ол. Степаненка. Наведемо інформацію Б. Мартоса повністю: "4/17 березня відбулися в Києві засідання деяких українських організацій, в т. ч. й Товариства українських поступовців (ТУП), яке намітило було план культурно-просвітної діяльності. Як видно з відозви ТУПу з дня 7/20 березня, справу автономії України ТУП відкладав до Всерос. Установчих Зборів. Але на це засідання з 'явилися представники Української Соц.-Демокр. Партії (Ів. Стешенко й Дм. Антонович) і кооперативів (Ол. Степаненко) з пропозицією організувати спільной політичний центр і поставити домагання автономії України " [14.-С.34].
Хоча ця інформація Б. Мартоса містить явні неточності, в ній для нас цікавою є ідея, що Д. Антонович, О. Степаненко і І. Стешенко діяли узгоджено й поставили завдання організувати спільний політичний центр з членами ТУПу. Однак версія Мартоса про узгоджені дії цих політиків може завести недостатньо поінформованого читача в глухий кут. Адже Д. Антоновича й І. Стешенка вважають послідовними противниками самостійництва і прибічниками автономістсько- федералістської перспективи України. Що ж стосується Ол. Степаненка, то він