Все це, у свою чергу, дає підстави для припущення, що в обох випадках - і коли мова йде про участь соціалістів у створенні Центральної Ради, і коли говориться про роль у цьому процесі самостійників - йдеться про одне й те ж коло людей. Інакше кажучи, в процесі створення Центральної Ради в перші дні революції брали участь дві групи - самостійники різної соціально- економічної орієнтації (у т.ч. соціалістичної) і автономісти (головним чином, ліберали з ТУПу).

З огляду на подальший перебіг подій Української революції альянс соціалістів і самостійників може здатися неприродним. У свідомості істориків українські соціалісти 1917 року ототожнювалися з автономістсько-федералістською, а не самостійницькою перспективою. Відповідь на питання, як і чому вони виявилися в одній організації з самостійниками, можуть підказати обставини Першої світової війни, яка переконала в безперспективності надій на вирішення "українського питання" в умовах царської Росії. Українські соціалістичні групи тоді переживали складну еволюцію. В літературі вона належним чином не описана. Але з надрукованого і доступних джерел можна зробити висновок, що частина українських соціалістів (головним чином, есерів і, частково, соціал-демократів) стояли на самостійницьких позиціях. Вони цілком могли підпасти під вплив "Братства самостійників". Соціально-політичний блок програми "Братства самостійників" міг їх цілком задовольнити. Четвертий параграф "Програми і тактики Українського Самостійницького Братства", виявленої в ЦАРФ, був присвячений характеристиці соціального ладу майбутньої незалежної України: "Братство визнає своїм кінцевим ідеалом соціалістичну (розрядка наша. - Ф.Т.) організацію суспільства і всю свою роботу проводить під знаком цього ідеалу". Передбачалося, що "Братство складається з організацій, що в своїй соціальній ідеології можуть бути в де чому відмінними одна від одної." [16.-Ф.102.-1916.-Спр.10.-Арк.32]. Цілком можливо, що цей параграф був включений в документ в розрахунку на приєднання до Союзу радикально налаштованої соціалістичної молоді.

У літературі наводиться немало фактів того, як у роки війни на самостійницькі позиції переходили окремі комітети і групи українських есерів, соціал-демократів чи студентські об'єднання [17.-С.76-79]. Висновок про те, що "в роки світової війни відбувається поступова ідеологічна переорієнтація українського політичного руху з концепції територіальної автономії обох частин України на концепцію незалежної української держави на уламках зруйнованої Російської імперії" зробив у своїй дисертації на підставі значної кількості документів різного походження С.О. Телешун [18.-С.26]. Ця тенденція за інерцією деякий час продовжувала діяти і після Лютневої революції. Лише через декілька тижнів, протягом яких відбулися партійні з'їзди українських соціал-демократів і українських есерів, більша частина соціалістів самостійницької орієнтації перейшла на автономістсько-федералістські позиції. Таким чином, є всі підстави припустити, що "самостійницьку" УЦР могли створити соціалісти, пов'язані з "Братством самостійників", або ж вони діяли спільно з самостійниками есерівської, соціал-демократичної орієнітації чи з безпартійними. Тому співробітництво Д. Антоновича та інших соціалістів, що пізніше проявили себе як автономісти- федералісти, з послідовними самостійниками в перші дні революції нам здається цілком можливим.

У запропоновану історичну конструкцію цілком вписується й Микола Міхновський. Як військовий, що служив у Київському окружному воєнному суді, він, безсумнівно, був добре поінформований про події напередодні і в перші дні Лютневої революції в Петрограді і становище в цей час у Києві. Міхновський особисто знав як діячів українського руху, що легально діяли на громадсько-політичній арені столиці України до революції, так і тих, хто перебував у підпіллі і зайняв авансцену політичного життя після лютого 1917 р. А якщо це так (а щось інше важко собі уявити), то цілком можна припустити, що до справи створення Української Центральної Ради він цілком міг бути причетним.

Цікаву інформацію у зв'язку з цим подає у своїх споминах Д. Дорошенко. Він пише, що "як тільки розійшлися чутки про переворот в Петрограді, зійшлася рада "Товариства українських поступовців"... Було вирішено сходитися щодня, щоб бути в курсі цілого руху і старатись захопити в ньому по змозі впливові позиції. На другий чи третій день засідання Ради прийшло двоє священиків... Прийшли представники від робітників, явилось кілька солдатів... Присутні на наших зборах капітан Ган і поручик Микола Міхновський заявили, що вони ведуть роботу по влаштуванню українського військового клубу" [19.-С.85].

Незважаючи на те, що Д. Дорошенко був безпосереднім учасником перших засідань ТУПу, ця його інформація подана недостатньо чітко, і з неї можна зробити, принаймні, два висновки, що суперечать один одному: 1) Міхновський разом з капітаном Ганом як представники військових були в колі тупівців на "другий чи третій день" безперервних засідань ради ТУПу, де ще тільки велися переговори по створенню "української національно-політичної організації", що пізніше одержала назву Центральної Ради; 2) Міхновський прийшов на засідання вже реально існуючої Центральної Ради на "другий чи третій день" після її утворення. Аналіз наступного речення у споминах