Одеського градоначальника [10.-С.184]. Одночасно дослідник спирався на монументальну працю В.Н. Нікітіна "Евреи-земледельцы".

С.Я. Боровий починає розгляд земельного влаштування євреїв з аналізу змісту і значення різноманітних державних проектів стосовно єврейської реформи. Він аналізує проекти литовського губернатора Фрізеля, "Записку" Г. Державіна та єврейський проект Н. Ноткіна. Саул Якович підкреслює, що саме в цих проектах Новоросія виступила як імовірний район розселення землеробських єврейських колоній [11.-С.20-24].

Окремо С.Я. Боровий зупинився на причинах колонізації. Вчений виділяє такі основні причини: державний інтерес, що передбачав збільшення платіжної спроможності єврейського населення, колонізація вільних земель та розвантаження окремих районів від "зайвих" євреїв з метою охорони населення від "єврейської експлуатації" [11.-С.22].

У праці автор одночасно приділяє увагу як зовнішній історії перебігу подій, так і подає глибокий аналіз "внутрішнього" життя колоністів. У цьому простежується чітка структурованість роботи. Починаючи з першої хвилі переселення і закінчуючи четвертою, С.Я. Боровий розглядає такі явища, як соціальна диференціація колоністів, господарська забезпеченість, побутові умови, втеча в міста, релігійне життя колоній тощо.

Після виходу "Еврейской земледельческой колонизации" центральною темою досліджень С.Я. Борового стала історія єврейства в Україні XVI-XIX ст. До цього вченого підштовхнула низка причин. Одна з найважливіших - недостатня розробленість у сучасній українській історичній науці теми євреїв та їх ролі в історії України, проблеми міжетнічних відносин. Працюючи в цьому напрямку, вчений по-новому розробляє тему взаємовідносин євреїв і запорозького козацтва. Результатом стала публікація в "Історичному збірнику" статті "Евреи в Запорожской Сечи" (1934 г.). Стаття поділяється на чотири частини, в кожній з яких автор зображує та аналізує різні типи відносин запорожців і євреїв у певних історичних умовах. У своєму дослідженні С.Я. Боровий спирається на велику джерелознавчу базу, що відрізняє його статтю від інших робіт з цієї теми. Для С.Я. Борового, уродженця багатонаціональної Одеси, рідними мовами були російська, українська й обидві єврейські - іврит та ідиш, і це дозволило йому звернутися до джерел з історії України, які були фактично недоступні для українських та російських істориків (через неволодіння єврейськими мовами), ні історикам єврейства, які майже не залучали малодоступні та неопубліковані російські та українські архівні матеріали [12.-С.163]. Саме в цьому і є основна цінність робіт С.Я. Борового.

Також інтерес викликає зроблений в статті аналіз соціальної структури єврейського населення XVI-XVII ст. Саул Якович доводить, що єврейське суспільство того часу мало більш строкатий склад, ніж це вважалося раніше. Так, вчений виокремлює "декласований елемент", представники якого, опинившись за межами єврейського суспільства, нерідко вживалися у неєврейський соціальний побут, знаходили себе у "неєврейських справах", в тому числі і козацтві [12.-С.214-215].

Крім того, вчений приділив значну увагу становленню торгових відносин між козаками та євреями-купцями. Так, він зазначає, що документи, які свідчать про перебування єврейських торговців на Січі, відносяться тільки до 1770-х років С. Боровий пояснює це тим, що Січ намагалася монополізувати в регіоні всю торгівлю, яка відігравала важливу роль в економічному житті Запорожжя. Отже, усунення з торгових шляхів єврейського купецтва, яке протягом століть спеціалізувалося на міжнародній торгівлі, було першочерговим завданням купців-запорожців. У цьому контексті вчений зазначає, що запорозьке козацтво у своїх зіткненнях з євреями не було тільки безкорисливим захисником інтересів українського хлопства (як це було прийнято зображувати), а й переслідувало свої власні, досить реальні цілі, які диктувалися економічними інтересами. Звичайно, на ці інтереси напластовувались національно- релігійні моменти, ненависть до євреїв орендарів, шинкарів тощо. Досліджуючи торговельну політику Запорожжя останнього десятиріччя її існування, С.Я. Боровий вказує на рівноправність єврейських купців та ремісників із запорозькими. Таким чином, автор заперечує традиційне твердження про запорожців як "довічних" і "принципових" ворогів євреїв [12.- С.220-247].

З початку 1930-х рр. історія євреїв в Росії та Україні як предмет дослідження стає табуйованою. Багатьох дослідників, які працювали в цій галузі, було репресовано. Одним з небагатьох, які продовжували дослідження в цій галузі, залишався С. Боровий. Логічним завершенням єврейсько-українських студій вченого став захист докторської дисертації на тему "Исследование по истории евреев на Украине ХYІ-ХVП вв.". Дисертація була представлена 1939 р. і захищена у 1940 р.

Найбільш цікавою є друга частина дисертації, яка вийшла також окремою розвідкою: "Национально-освободительная война украинского народа против польского владычества и еврейское население Украины".

Євреї та Хмельниччина - тема неоднозначна, сприймалася вона по-різному в єврейській, російській та українській історіографії. На думку дослідника, на той час історична наука не подала правдивої концепції історії євреїв в Україні [5.-С.209].

Так, українська історіографія, вивчаючи добу Хмельниччини, приділяла значну, іноді непомірну увагу єврейському питанню. Досліджуючи цю проблему, українські історики продовжували традицію, започатковану козацькими хроністами, перебільшуючи значення євреїв-орендарів і не помічаючи плебейських мас єврейського населення України, сором' язливо обходила "гострі кути", не схвалювала "ексцесів" [13.-С.81-82]. У рамках цієї традиції працювали П. Куліш, М. Костомаров, М. Драгоманов, А. Скальковський, Д. Яворницький, Д. Дорошенко, М. Грушевський та ін.

Єврейська ж традиція сприймала добу Хмельниччини як одну з найтрагічніших сторінок історії євреїв в