Україні, як час їх тотального знищення, національної катастрофи. Єврейська історіографія була переповнена співчуттям до жертв і вважала, що євреї за часів Національно- визвольної війни опинилися "між молотом і ковадлом". С. Боровий, залишаючись євреєм, подібні погляди вважав хибними, примітивними і навіть такими, що принижують єврейські національні почуття. На думку вченого, євреї були не тільки жертвами, що потрапили волею історичного випадку під ножі вбивць, а й воюючою стороною. Правда, розстановка сил приводила основну частину єврейського населення України на бік польського панства. Втім, С. Боровому вдалося знайти в джерелах і свідчення про випадки переходу євреїв у табір Хмельницького. Дослідник послідовно доводив, що перехід євреїв на бік повстанців був не поодиноким випадком, а явищем певного соціального значення [13.-С.202].
Висновки історика про активну участь євреїв у збройній боротьбі - як на боці повстанців, так і проти них - знаходилися (і на сьогодні ці уявлення мало змінилися) у різкому протиріччі з традиційним уявленням про єврея тих часів.
У 1941-1945 рр., не дивлячись на тяжкі умови воєнного часу та життя в евакуації, С.Я. Боровий продовжує працювати. В 1944 р. вийшла його стаття "Одесса: к 150-летию со дня основания", яка відкрила цілу серію праць науковця з краєзнавчої тематики. Втім, вона цікава також своїми єврейськими моментами. Так, автор вважає, що до корінного населення міста слід віднести і євреїв, тому що Одеса і вся Новоросія, за часів Російської імперії були включені в так звану "межу осілості", куди прямували групи євреїв з інших регіонів країни [14.-С.41-48].
У 1950-х роках відбулося зміщення акцентів в наукових дослідженнях С.Я. Борового. Вважаємо, що це було пов'язано з низкою причин, в тому числі з репресіями та загальною ситуацією в державі та науковому світі. Центральною темою його досліджень стає економічна історія. Але, не дивлячись на це, ми можемо спостерігати постійну увагу до єврейської тематики, що "наскрізною ниткою" проходить через усю творчість С.Я. Борового. Розглянувши деякі праці вченого, на перший погляд, не пов'язані з єврейською історією, можна переконатися в цьому. Наприклад, в роботі "Книга в Одессе в первой половине XIX в." (1967 р.), досліджуючи друкарство іноземними мовами, дослідник приділяє увагу історії розвитку єврейської книги в Одесі. Вчений відмічає складну долю єврейської книги. Так, царський уряд, здійснюючи політику національного гноблення, встановив так звану єврейську друкарську монополію. С. Я. Боровий розкриває історію боротьби з цим дискримінаційним рішенням, одночасно вказуючи на її безрезультативність. Також у цій роботі він використовує матеріали своїх попередніх праць про І. Аксенфельда та газету "Гамеліц" [15.-С.156-158].
Наступного року в "Українському історичному журналі" вийшла невеличка, але надзвичайно змістовна замітка Саула Яковича - "До хронології історії Гайдамаччини". В ній вчений аналізує статтю Храбана Г. з приводу дати взяття Умані загонами Залізняка та Гонти. Г. Храбан наводить наступні дати - 9, 10, 18 та 19 червня 1768 р. Саул Якович підкреслив, що автор не використав у своєму дослідженні таке важливе джерело, як єврейська мартирологічна література. Історик зазначив, що взяття Умані призвело до загибелі великої кількості мешканців міста, серед яких було багато євреїв, а згідно з єврейською релігійною практикою надзвичайно важливим є встановлення точної дати смерті. Отже, С. Боровий встановлює, що всі відомі єврейські джерела відносять захоплення Умані до 5 тамузу 5528 р., що відповідає 18 червня 1768 р. [16.-С.75]. Отже, бачимо, що історик виявляє себе неабияким знавцем єврейської культурної традиції та залучає в своїх дослідженнях різномовні джерела (включаючи єврейські), що значно підвищує цінність та джерелознавчу базу його робіт.
У 1970 р. в журналі "История СССР" виходить друком стаття Саула Яковича "Об экономических связях буржуазной верхушки и царизма в период империализма". Навіть в такій праці, що, на перший погляд, зовсім не відноситься до теми нашої статті, ми можемо простежити інтерес історика до єврейської проблематики. Так, аналізуючи безсистемність економічної політики царизму, вчений наводить приклад "єврейського питання". Він доводить, що суперечності з вимогами нормального економічного розвитку і політичного прогресу країни [17.-С.110-113].
Отже, ми бачимо, що інтерес вченого до єврейської історії пронизує всю творчу спадщину С.Я. Борового, а його праці не втратили своєї наукової цінності та актуальності і до сьогодні. Крім того, вважаємо, що дослідження Саула Яковича з історії українських євреїв будуть мати велике значення і отримають своє "друге народження" коли сучасні українські науковці все ж таки візьмуться за узгодження власної історії з історією світовою та збалансування різних перспектив українського історичного процесу (українська, російська, польська, турецька та ін. перспективи) і зокрема - української та єврейської версій спільної історії [18.-С.1-10].
Джерела та література
Ганелин Р.Ш., Лебедев С.К., Лурье Я.С., Тартаковский А.Г. С.Я. Боровой (1903-1989) // Отечественная история. - 1994. - № 3.
Бородатий В.П., Скрипник М.О, Граждан В.Д., Редькін О.С. Одеський державний економічний університет. Нариси історії. - Одеса, 2000.
Соколянский М.Г. Долго и счастливо // Боровой С. Воспоминания. - М.; Иерусалим, 1993.
Соколянский М.Г. "Некролог при жизни". - Одесса, 2003.
Андрєєв В.М. С.Я.Боровий: козацька тематика в творчості історика // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції "Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району". 10-11 жовтня 2002 р. - Нікополь; Запоріжжя; Херсон, 2002.
Андрєєв В.М., Чермошенцева Н.М. С.Я. Боровий: матеріали