Ю. І. Головко

МИТНІ УСТАНОВИ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОЇ (АЗОВСЬКО-ЧОРНОМОРСЬКОЇ) ТОРГІВЛІ

В 1775-1819 рр.

Митні установи Південної України в останній чверті XVIII - першому двадцятиріччі ХІХ ст. виконували кілька функцій - фіскальну (стягнення мита та митних зборів), поліцейську (перевірка документів та охорона кордону), інформаційно-статистичну (збирали інформацію про рух населення, товарообіг, судноплавство, купецькі капітали і т.п.) та боролися з контрабандою. Усі ці функції були спрямовані на захист інтересів держави в міжнародній торгівлі і яскраво демонстрували значимість митної системи для організації зовнішньої торгівлі. Дана проблематика в історичних дослідженнях практично не висвітлена, хоча історіографія зовнішньої торгівлі останньої чверті XVIII - першого двадцятиріччя ХІХ ст. досить представницька. Умовно-тематично дослідження з історії зовнішньої торгівлі можна поділити на три групи: стосовно організації зовнішньої торгівлі (історія установ та державного управління торгівлею), історії зовнішньої торгівлі Російської імперії (або адміністративно- територіальних одиниць, до яких входила Південна Україна) та історії Південної України (або її регіонів). Для вивчення фіскальної, інформаційно-статистичної та поліцейської функцій південноукраїнської митної мережі, організації боротьби з контрабандою залучених до наукового обігу матеріалів недостатньо й перераховані питання потребують залучення нових комплексів джерел, особливо документації митних установ.

Запровадження митної мережі на півдні України почалося з огляду Азовської та Новоросійської губерній та складання проекту мережі митних установ. У другій половині 70-х рр. XVIII ст. помічник митного обер-директора Новоросійської та Азовської губерній І. Федуркін за наказом Г.О. Потьомкіна оглядав територію згаданих губерній з метою визначення особливостей та перспектив місцевої та зовнішньої торгівлі для розбудови південноукраїнської митної мережі. Виявлена звітна документація щодо результатів цієї подорожі (рапорт та записка на ім'я намісника) дозволяє реконструювати особливості торгівлі та можливості (промислові, торгові, господарські) подальшого розвитку регіону з точки зору І. Федуркіна. Помічник обер-директора писав у записці, що з Молдавії, Валахії, Польщі, Туреччини привозять шовкові товари (із позолотою та сріблом), золото, шовк-сирець та фарбований, різне полотно, прянощі, горіхи, овечу вовну, бавовняні тканини, галантерейні товари, жіночі прикраси, порцеляну, різноманітні вина (волоське, грецьке, угорське), цукерки, скатертини та серветки, килими; вивозять віск, українські килими з вовни, пояси, биків, овець, кіз, коней, мідь, хутро, полотна, юхту, залізо, масло коров'яче та овече, мішки та український тютюн [1, арк.89-90]. І. Федуркін відзначав, що на території даних губерній боротися з контрабандою - особливо шовкових товарів та золотих виробів - буде важко через традиційність та виключну прибутковість цього промислу, а також через практичну неможливість організувати достатній контроль на суходолі (у прикордонних митницях), а тому пропонував звернути особливу увагу на розвиток портів та морської торгівлі, оскільки, за його спостереженнями, морська контрабанда суттєво менша за сухопутну (обминути портову митницю значно важче, ніж прикордонну) [1, арк.90 зв.]. Потрібні для Росії шовк, бавовну, ладан, бакалію, рис, овечу вовну можна буде отримувати з Туреччини, Польщі, Криму та Молдавії, відпускати до Польщі - полотна, хутра, залізо, чавун, ікру, а закуповувати хліб, ліс, мідь, горілку (для збереження власного зерна). Азовська губернія могла б продавати за кордон коров' яче масло та ікру, пропускати транзитні товари з внутрішніх губерній [1, арк.91 зв.].

Виявлений у фонді Г.О. Потьомкіна (Російський державний військово-історичний архів) документ без підпису та дати складання являє собою нотатки стосовно стану та можливостей розвитку торгівлі та промислів у Криму та на Дніпрі. Документ знаходиться в справі 1777 р. у складі доповіді Військової колегії імператриці: невідомий автор відзначив значні обсяги контрабанди в Криму й широкі перспективи для розвитку хліборобства та торгівлі зерном у Подніпров'ї (це стосувалося й виробництва міді та обробки волячих шкір для подальшого імпорту). Особливу роль автор доповіді відводив митним та карантинним установам, які мали сприяти розвитку законної та безпечної зовнішньої торгівлі [2, арк.73-75]. Такої ж точки зору дотримувався й помічник митного обер-директора І. Федуркін, коли складав свої пропозиції стосовно організації митної мережі в межах Новоросійської та Азовської губерній - практично всі вони були враховані в проекті Г. О. Потьомкіна щодо створення митної мережі на півдні [3, арк.101-102].

Головною функцією митних установ було стягнення податку за провезення товарів через кордон

мита. На відміну від решти податків мито сплачувалося незалежно від наданих установою послуг та її витрат [4, с.20, 33].

Митні збори наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. розподілялися на, власне, мито, а також митні збори: складський, канцелярський, за таврування товарів, за бандеролі, за відрядження доглядачів у купецьких справах і т.д. [5, с.17]. Мито могло нараховуватися залежно або від ціни (вартості) товарів, або від його кількості (тобто, з одиниці товару). Аналіз митних тарифів останньої чверті XVIII - першого двадцятиріччя ХІХ ст. дозволяє конкретизувати позицію уряду щодо розвитку азовсько- чорноморської, а, відповідно, і південноукраїнської торгівлі.

4 серпня 1775 р. було видано тариф для чорноморської торгівлі, який мав сприяти її пожвавленню. Власне, це були поправки до загального тарифу 1766 р., завдяки яким зменшувалися на У митні ставки на турецькі, левантинські, грецькі та російські товари. Мито на шовк, золоті та срібні тканини з Туреччини було зменшено на 2/3 й визначалося воно тепер із ваги товару. Мито стягувалося російськими грішми. Крім того, власники або шкіпери торгових суден