Наступний тариф був опублікований 16 вересня 1796 р. Документом підтверджувалися пільги для чорноморської торгівлі, але за деякими винятками. Тепер з усіх купців на всіх митних установах мито стягували єфимками (курс валюти встановлювався державою й у 1796 р. дорівнював 1 руб. 25 коп.). Єфимок (польською "Joachymik", від назви міста в Чехії Йоахімсталь (Joachimstal); німецькою

"Joachimthaler") - це російська назва німецької срібної монети йоахімсталера, яка завозилася до Російської імперії й важила близько 28 грамів [8, с.18]. Застосовувалася ця назва до будь-якої іноземної срібної монети. Мито сріблом збирали через потребу в сировині для карбування власних грошей. Якщо срібних грошей купцеві не вистачало (або взагалі не було), тоді він міг сплатити мито золотом або, навіть, дорогоцінними металами у зливках. Мито з експорту, як і раніше, сплачувалося російськими грішми [9, с.936-937]. Цим же тарифом була відмінена митна пільга, якою користувалися власники або шкіпери російських суден із російською командою.

Щоб не мати проблем із вирахуванням та сплатою мита купець мав дотримуватися певних правил. По-перше, для кожної тари з товаром (бочка, ящик і т.д.) в оголошенні вартість вказувалася окремо, а не загальна на весь товар. По-друге, купець мав оголосити точний перелік товарів, тому що в разі помилки - чи навмисної, чи випадкової - "зайве" (неоголошене) конфіскувалося як контрабанда, а за неіснуюче, але оголошене, стягувалося мито. Таке правило мало змусити торговців вести точний облік товарів, але не завжди це було можливо й могло призвести до невиправданих конфіскацій [10, арк. 2]. І, по-третє, мито треба було сплачувати без відстрочок [9, с.938-940]. Цей тариф мав вступити в дію з 1 січня 1797 р., але був відмінений Павлом І.

12 листопада 1797 р. було оголошено новий тариф, який загалом не дуже відрізнявся від попереднього, за виключенням митних ставок та курсу єфимків (тепер один єфимок дорівнював 1 руб. 40 коп.) [11, с.767]. Зберігалося правило, яке мало змусити купецтво не занижувати ціну товарів в оголошенні: митники мали право викупити товар, доплативши ще 20% оголошеної вартості, якщо вважали, що купець вказує занизьку ціну [11, с.769]. Тариф вступав у дію з 1 січня 1798 р.

Напередодні війни із Францією в 1810 р. були розроблені тимчасові правила зовнішньої торгівлі, які відповідали інтересам власників промислового виробництва та мануфактур і не замінювали тариф, але на практиці вони діяли кілька років. 19 грудня 1810 р. "Положення про нейтральну торгівлю на 1811 рік у портах Білого, Чорного та Азовського морів і на всьому західному сухопутному кордоні" було затверджене, а згодом його дія подовжувалася. Метою цього заходу було зменшення імпорту та підтримка місцевого виробництва, у першу чергу, російського [8, с.53]. Заборони, уведені "Положенням" 1810 р., діяли до 1816 р., коли почали поширюватися ідеї вільної торгівлі.

Після підписання низки міжнародних договорів та конвенцій у 1815-1817 рр. було розпочато підготовку нового митного тарифу, який і був оголошений 20 листопада 1819 р. Тариф вступав у дію з 20 січня 1820 р. й залишав у силі всі додаткові митні збори на Чорному та Азовському морях (міський, на маяки та ін.) [12, с.382]. Це був досить поміркований тариф, який фактично знищив усі заборони на імпорт товарів. У принципі, тариф був чи не найважливішим документом на митній установі, згідно з нормами якого й виконувалася фіскальна функція митної мережі.

Мито нараховувалося вже після того, як товари були перевірені, прийняті у пакгаузи й оформлені належні документи. Перед випуском товарів із митниці цолнер обов'язково перевіряв, чи всі збори були сплачені купцем. Якщо судно вийшло з порту, не сплативши всі податки та збори, тоді винним вважався цолнер, який не перевірив (або не достатньо ретельно перевірив) документи [13, с.799]. Оскільки виданий митницею дозвіл (пропуск на вивезення товарів) не можна було відізвати та повернути купця з товарами, до роботи митників висувалися жорсткі вимоги (несплачене купцем мито вираховували з винних у тому, що цього купця випустили з митниці з дозволом на виїзд). Загальну суму митного збору перевіряли щомісяця й звіряли з документами, а виявлену нестачу слід було поповнити впродовж трьох днів. Оскільки фінансові операції митниць контролювалися особливо ретельно кількома установами, тому й за діяльністю касира наглядали всі члени митного присутствія. Наприкінці кожного місяця зібране мито в супроводі цолнера або касира та військового конвою перевозили до повітового казначейства [13, с.880-885]. Аналіз посадових та загальних (для всієї митної установи)

інструкцій - для портових та прикордонних митниць 1764 р. [13, с.869-887], інструкції для обер- директора Нелюбова [14, арк. 10-14], інструкції митним установам Новоросійської губернії [15, арк. 9295], інструкції Комерц-колегії [16, с.67-68; 17, с.510-511], Митного статуту 1819 р. [153] - дає підставу стверджувати, що за останню чверть XVIII та за перше двадцятиріччя ХІХ ст. процес стягнення мита суттєвих змін не зазнав.

Кількість зібраного мита залежала не тільки