З часом заборони не зменшилися: у грудні 1793 р. митним установам було наказано повернути власникам шампанські вина, які були привезені ще до заборони й зберігалися в митних пакгаузах, і надалі їх не приймати взагалі; екерам було наказано перевіряти на схожість із французькими винами всі привезені з-за кордону напої, не дивлячись на зміст фактури; для напоїв, подібних до французької горілки, мито було збільшене вдвічі [9, с.477]. У 1796 р. це мито збільшили ще раз [9, с.853]. Упродовж 1794-1795 рр. заборони неодноразово підкреслювалися розпорядженнями центральної влади [9, с.604- 647]. Лише в 1797 р. були зроблені деякі поступки: дозволили привозити французькі вина, але лише на суднах нейтральних держав і зі сплатою подвійного мита; для деяких товарів сертифікати про походження не вимагалися, але товари, які уряд класифікував як розкіш, залишалися під забороною [11, с.285].

Однією з головних проблем, вирішення якої завжди покладали на митну варту й на митну мережу взагалі, була боротьба з контрабандою. Шкідливість контрабанди для економічного розвитку країни, особливо для зовнішньої торгівлі, є очевидною, тому зрозуміла й увага, яку кожна держава приділяє цьому питанню. Розвитку контрабандного промислу у XVIII ст., безумовно, сприяли створення міжнародного ринку, пожвавлення торгівлі та технічний прогрес. У Російській імперії ще одним сприятливим фактором була традиція митних відкупів. Завдяки відкупам уряд не тільки позбавлявся клопотів з організацією митної мережі, але й отримував гроші наперед. Водночас уряд дистанціювався від проблеми боротьби з контрабандою, боротьбу з якою було перекладено на відкупників. Лише коли контрабанда набула таких масштабів, що навіть відкуп став збитковим (відкупники не змогли розрахуватися з державою), урядовці звернули увагу на цю проблему.

Проведені в 60-х рр. XVIII ст. ревізії показали, що деякі ділянки кордону не просто незадовільно охороняються, але навіть не позначені належним чином. На такому кордоні перешкодити контрабандистові могла лише несприятлива погода або фатальне невезіння. Ситуація виявилася настільки загрозливою, що генерал-прокурор О.О. В'яземський запропонував повністю закрити західний кордон для торгівлі. Проблему намагалися вирішити Комерц-колегія, Комісія з комерції та Головна над митними зборами канцелярія. Дійшли вони невтішних висновків: по-перше, винними у збільшенні обсягів контрабанди були визнані недбалі митники та нечесне купецтво; по-друге, повне припинення контрабандного промислу було визнане неможливим - розраховувати можна було хіба що на зменшення його обсягів; і, по-третє, попри перші два висновки припиняти торгівлю, закривати кордон та ліквідувати митну мережу було визнано недоцільним [24, с.180-181].

Уряд Катерини ІІ наполегливо намагався боротися з контрабандою, але досягнуті успіхи не відповідали докладеним зусиллям та витраченим коштам. Одним із засобів боротьби з контрабандою було часткове або вибірково спрямоване припинення торгівлі. Періодично уряд "вилучав" із товарообігу деякі товари, які таким чином отримували статус контрабанди. Такі дії могли бути спричинені політичними ("митна блокада"), економічними (протекціонізм) або військовими факторами. Так, у 1789 р. був заборонений імпорт шовкових, вовняних та бавовняних виробів, напоїв та деяких інших товарів через прикордонні митні установи. На час військових дій увезення товарів до Російської імперії дозволялося лише для потреб діючої російської армії - у той же час, експорт російських товарів не заборонявся [9, с.43-44]. Це, однак, не стосувалося необхідних для армії речей, наприклад, коней - із початком військових дій експорт коней суворо заборонявся [25, с.39]. Така заборона діяла впродовж усієї війни з Туреччиною (1787-1791 рр.) й неодноразово підкреслювалася урядом [25, с.21].

Яскравим прикладом політичних причин може слугувати згадувана раніше митна блокада Франції в 1793-1796 рр., адже тоді вважалися контрабандою не тільки будь-які французькі товари, але й подібні до них [26, арк. 16]. Запроваджені відповідно до іменного указу 1797 р. [9, с.415] правила стосовно конфіскації затриманої контрабанди та нагородження учасників затримання були подовжені "Положенням про нейтральну торгівлю на 1811 рік" [27, с.71-75]: контрабандисти повинні були сплатити штраф у розмірі вартості затриманої контрабанди на користь учасників затримання контрабандного товару.

Про практичну реалізацію цього правила свідчать виявлені рішення митного присутствія Одеської портової митниці за березень 1816 р.: звинувачення у контрабанді рому було пред' явлене шкіперу російського торгового судна "Святий Василій" Євстафію Плетниченку та двом грекам (підданим Туреччини) Петру Кітерлакі та Матео Кастелі (5 великих та 8 менших бочок рому були таємно вивантажені з торгового судна). Після проведеного слідства було вирішено контрабандний товар конфіскувати, а з трьох винних стягнути для винагороди митних службовців вартість контрабандного рому - 15 314 руб. 91 коп. Нагороду мали отримати митний наглядач колезький асесор Дембровський та його помічник Орлянський, козаки Донського полку Михайло Медведєв та Герасим Попов, митні об' їждчики Максимович, Іван та Опанас Іванченки, а також дворянин Теотул, який самотужки віднайшов у піску цілу бочку контрабандного рому. Щоб зібрати згадувану раніше суму, було наказано продати майно М. Кастелі та П. Кітерлакі та судно