Ю. I. Головко

БОРОТЬБА З КОНТРАБАНДНОЮ ТОРГІВЛЕЮ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ XVIII - НА ПОЧАТКУ XIX СТ.

Організація та ефективність боротьби з контрабандним промислом завжди привертала увагу дослідників історії зовнішньої торгівлі, історії митної справи та прикордонної служби, тому маємо ґрунтовні дослідження з історії розвитку контрабандного промислу, щодо різновидів контрабандних товарів та способів безмитного провезення товарів через державний кордон, впливу контрабанди на розвиток зовнішньої торгівлі та внутрішнього ринку і т.д. Зверталися окремі дослідники і до проблеми контрабанди на півдні України останньої чверті XVIII - початку XIX ст., але, як правило, побічно та у зв'язку з висвітленням інших питань. Так, М.І. Фірсов в нарисах історії торгової політики часів Катерини II зазначав, що результати боротьби з контрабандою у цей час були незадовільними і не відповідали затраченим урядом зусиллям та коштам, у тому числі, і на півдні України [1]. На неспроможності урядів Російської імперії подолати контрабандний промисел наголошував у своїх дослідженнях з історії митної політики європейських країн від давнини до XIX століття І.М. Кулішер [2- 4]. Б.М. Угаров підкреслював, що з другої половини XVII століття спроби Російської держави боротися з контрабандистами силовими методами (тілесні покарання) успіху практично не мали і лише наприкінці XVIII століття деякого зменшення контрабанди вдалося досягти шляхом практичної відміни ряду митних обмежень [5]. Дослідження Л.Г. Білоусової та Г.Л. Малинової, присвячене 200- річчю створення та діяльності Одеської портової митниці, також торкається окремих питань боротьби з контрабандною торгівлею на півдні України (на прикладі Одеської портової митниці) та вжитих задля зменшення контрабанди заходів [6].

Боротьба з контрабандою належить до питань державного значення, оскільки власне контрабанда можлива тільки за наявності державного кордону та державного регулювання зовнішньої торгівлі. Вирішення цього питання - попередження та припинення контрабандної торгівлі - традиційно покладалося на митні установи та митних службовців, але у XVIII - на початку XIX ст. держава визначала саме поняття контрабанди дуже приблизно, що давало змогу досить вільного її тлумачення і ускладнювало як власне боротьбу з контрабандою, так і легальну міжнародну торгівлю.

У 70-80-х pp. XVIII ст. на півдні України у результаті періодичних зрушень державного кордону Російської імперії, приєднання нових територій до Російської імперії, появи нових населених пунктів, появі нових та зміни старих торгових шляхів, розширення та вдосконалення митної мережі на Півдні очевидними стали обсяги контрабандного промислу, які збільшувалися разом зі зростанням товарообігу та ставали більш різноманітними методи контрабандистів. Митна мережа та держава не встигали за темпами нелегальної торгівлі.

На півдні України питання попередження контрабандної торгівлі було поставлено одночасно з проектуванням митної мережі. У середині 70-х pp. XVIII ст. помічник митного обер-директора Новоросійської та Азовської губерній І. Федуркін за наказом намісника Г.О. Потьомкіна оглядав територію згаданих губерній з метою визначення особливостей та перспектив місцевої та зовнішньої торгівлі для розбудови південноукраїнської митної мережі. Помічник обер-директора писав у поданих на ім'я намісника рапорті та записці, що з Молдавії, Валахії, Польщі, Туреччини привозять шовкові товари (із позолотою та сріблом), золото, шовк-сирець та фарбований, різне полотно, прянощі, горіхи, овечу вовну, бавовняні тканини, галантерейні товари, жіночі прикраси, порцеляну, різноманітні вина (волоське, грецьке, угорське), цукерки, скатертини та серветки, килими; вивозять віск, українські килими з вовни, пояси, биків, овець, кіз, коней, мідь, хутро, полотна, юхту, залізо, масло коров'яче та овече, мішки та український тютюн [7, арк. 89-90]. І. Федуркін відзначав, що на території даних губерній боротися з контрабандою - особливо шовкових товарів та золотих виробів - буде важко через традиційність та виключну прибутковість цього промислу, а також через практичну неможливість організувати достатній контроль на суходолі (у прикордонних митницях), а тому пропонував звернути особливу увагу на розвиток портів та морської торгівлі, оскільки, за його спостереженнями, морська контрабанда суттєво менша за сухопутну (обминути портову митницю значно важче, ніж прикордонну) [7, арк. 90 зв.].

Виявлений у фонді Г.О. Потьомкіна (Російський державний військово-історичний архів) документ без підпису та дати складання являє собою нотатки стосовно стану та можливостей розвитку торгівлі та промислів у Криму та на Дніпрі. Документ знаходиться в справі 1777 р. у складі доповіді Військової колегії імператриці: невідомий автор відзначив значні обсяги контрабанди в Криму й широкі перспективи для розвитку хліборобства та торгівлі зерном у Подніпров'ї. Особливу роль автор доповіді відводив митним та карантинним установам, які мали сприяти розвитку законної та безпечної зовнішньої торгівлі [8, арк. 73-75]. Такої ж точки зору дотримувався й помічник митного обер-директора І. Федуркін, коли складав свої пропозиції стосовно організації митної мережі в межах Новоросійської та Азовської губерній - практично всі вони були враховані в проекті Г.О. Потьомкіна щодо створення митної мережі на півдні [9, арк. 101-102].

У 1788 р. Комісія з комерції вивчала роботу митниць Російської імперії і дійшла висновку, що завдяки посиленню контролю на митницях стала неможливою контрабанда важких товарів, що вважалося певним досягненням, але збільшилося нелегальне провезення зручних для контрабанди товарів, наприклад, коштовностей. Врешті-решт, вже в 1794 р. Комерц-колегія, аналізуючи статистичні матеріали, дійшла висновку про значні зловживання на митницях: згідно статистичних даних в 1794 р. в Росії зовнішньоторговий баланс