вивантажені з торгового судна). Після проведеного слідства було вирішено контрабандний товар конфіскувати, а з трьох винних стягнути для винагороди митних службовців вартість контрабандного рому - 15 314 руб. 91 коп. Нагороду мали отримати митний наглядач колезький асесор Демб- ровський та його помічник Орлянський, козаки Донського полку Михайло Медведев та Герасим Попов, митні об'їждчики Максимович, Іван та Опанас Іванченки, а також дворянин Теотул, який самотужки віднайшов у піску цілу бочку контрабандного рому. Щоб зібрати згадувану раніше суму, було наказано продати майно М. Кастелі та П. Кітерлакі та судно Є. Плетниченка й передати їх до суду [17, арк. 2,15].
При Департаменті зовнішньої торгівлі працювали митні ревізори, які вели слідство з контрабандних справ. Щоб запобігти можливим зловживанням із боку митних службовців, Департамент заборонив митним установам чинити стосовно контрабандних товарів будь-які дії, окрім затримання [18, арк. 101]. Слідство в контрабандній справі могло тривати доволі довго, наприклад, 1807 р. в Бахчисараї у євпаторійського купця були конфісковані заборонені до імпорту турецькі хустки, справу вирішили лише в 1809 p., а винагороду учасники виявлення контрабанди отримали в 1810 р. [19, арк. 10].
У будь-якому випадку митні службовці мали дотримуватися чітко визначених правил щодо виявлення контрабанди, конфіскації товарів та проведення аукціону. В останньому випадку процедура визначалася спеціальними правилами, розробленими Державною радою й височайше затвердженими 14 липня 1813 р. Для того щоб провести аукціон, необхідно було, по-перше, отримати дозвіл Департаменту зовнішньої торгівлі, по-друге, визначити вартість контрабанди, по-третє, опублікувати в пресі оголошення про проведення аукціону. Оцінювали товари спеціальні міські чиновники (присяжні оцінювачі), представники міської влади або й самої митної установи в присутності земського справника або засідателя. Визначену ними ціну товарів затверджував Департамент або наказував їх перецінити. Таким чином, виконувалася друга умова організації аукціону. Далі департамент визначав, де й коли треба опублікувати оголошення про аукціон (о котрій починаються торги, перелік усіх товарів із позначенням кількості). За проведенням аукціону мав наглядати один із членів митного присутствія, а саме дивитися, щоб товари не були продані дешевше за затверджену Департаментом ціну, щоб аукціоніст та митні службовці не купляли конфіскований товар. Якщо встановлену за товар ціну на аукціоні не дали, про це повідомляли Департамент й очікували його рішення щодо подальших дій. Особливі правила стосувалися товарів пошкоджених або непридатних для зберігання: справи щодо таких товарів улаштовувалися позачергово й найближчим часом (допускався продаж без попередньої оцінки, без перевезення до місця проведення аукціонів, але після рапорту до Департаменту). Усі витрати на аукціон та перевезення конфіскату відшкодовувалися за рахунок уторгованої на аукціоні суми [20, с. 599-601]. На випадок подання апеляції власником конфіскованого товару або перегляду справи митні установи зберігали у своїх архівах документи про конфісковані товари та прохід слідства не менше 5 років [21, арк. 59].
Приділялася увага й обліку виявленої та вилученої митними службовцями контрабанди. Спеціальні форми митної документації були передбачені для конфіскованих товарів: записували дату конфіскації, назву товарів, прізвище особи, яка виявила контрабанду, назву транспорту, яким було привезено контрабанду, та прізвище власника цього транспорту, кому був адресований товар, прізвище власника товару, якщо товар був виявлений не на митній установі, тоді вказувалося звідкіля його доправили до митниці, кількість та вартість товару, стягнене мито [18, с. 20]. Звітність щодо конфіскованих товарів була обов'язковою.
Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. проблема контрабанди на півдні України залишалася злободенною і потребувала невідкладних дій. Основним знаряддям боротьби з контрабандою була митна система, яка дозволяла регулювати товарообіг, судноплавство, контролювати рух населення через кордон. За допомогою підвищення митних зборів та встановлення особливих вимог до товарів та супровідних документів держава могла практично припинити торгівлю з будь-якою країною
без запровадження фактичних заборон - подібна тактика використовувалася й для боротьби з контрабандою, хоча затрачені кошти та зусилля не призводили до суттєвого зменшення контрабандного промислу. Власне, вирішити дану проблему було й неможливо з огляду на стан митної системи та самої держави, розбіжності в економічних інтересах різних груп населення. Контрабанда була частиною таємної економіки держави і яскраво характеризувала негаразди в соціально- економічному та політичному розвитку держави. Уряд за допомогою митних установ боровся з фактичною контрабандою, тобто не з причинами даного явища, а з його проявами, саме тому практичний результат міг бути лише тимчасовим.
Джерела та література
Фирсов Н.И. Правительство и общество в их отношениях к внешней торговле России в царствование Екатерины II. - Казань, 1902.
Кулишер И.М. Очерки по истории таможенной политики. - СПб., 1903.
Кулишер И.М. Основные вопросы международной торговой политики. - Пг.: Кооперация, 1918. - 4.1.
Кулишер И.М. История русской торговли до XIX века включительно. - Пб., 1923.
Угаров Б.М. Международная борьба с контрабандой. - М., 1981.
Одесской таможне 200 лет. - Одесса, 1995.
Российский государственный архив древних актов (РГАДА). - Ф. 16. - Оп. 1. - Спр. 797. - Ч. 5.
Российский государственный военно-исторический архив (РГВИА). - Ф. 36. - Оп. 1 (1815-1834). - Спр. 110.-Ч. 1.
РГВИА.-Ф. 36.-Оп. 1 (1815-1834).-Спр. 135.-Ч. 1.
Полное собрание законов Российской империи с 1649 года (ПСЗРИ). - Собрание 1-е. - СПб., 1830. - Т. XXIII.
Богумил А. Из истории управления Новороссией князем Г.А. Потемкиным. - Выпуск 1. -
