Ю. І. Головко

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СЛУЖБОВОГО ЛИСТУВАННЯ МИТНИХ УСТАНОВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ (1774-1819 рр.)

Митні установи на півдні України в останній чверті XVIII - першому двадцятиріччі ХІХ століття створювали і отримували чималу кількість документів, які становили так зване службове листування. Для вивчення особливостей службового листування доцільним є виокремлення напрямків на основі зв'язків між установами. Перший з таких напрямків - рух документів між митними установами та вищими органами влади (як загальнодержавними, так і безпосереднього митного керівництва). Другий напрямок - листування з установами інших відомств, і третій напрямок - рух документів в середині самої митної установи.

Найбільшим за обсягом був перший напрямок. Листування з керівництвом регулювалося законодавчими актами та інструкціями і знаходилося під постійним контролем як один із засобів перевірки та нагляду за роботою митних установ. Цей напрямок руху документів міг мати кілька ступенів проходження документації - це залежало як від самого документа, так і від системи підпорядкування конкретного історичного періоду. Після створення Новоросійської та Азовської губерній в їх межах була створена ціла низка митних установ. Сенатським указом 5 лютого 1776 року встановлювалася мережа з 12 митних установ, серед яких були Петровська, Олександрівська, Микитинська, Кінбурнська, Новомиргородська, Богородицька, Криловська та Катерининська митні установи [1, с.346]. Упродовж наступних 35 років митниці розподілялися між губерніями і підпорядковувалися губернському керівництву. Така система була створена ще 1764 року [2, с.3], а в травні 1776 року була підтверджена [1, с.386]. Першою ланкою в митній ієрархії були обер-директори, які керували роботою митниць окремої чи кількох губерній. Обер-директор мав перевіряти діяльність митних установ губернії, впливав на кадрову політику. Підпорядкування обер-директора губернатору було більш ніж формальним, оскільки залежав він саме від генерал-губернатора і відповідав за свої рішення тільки перед генерал-губернатором [3, арк.10-14]. Наступною ланкою в митній ієрархії був губернатор, якому належало вирішувати кадрові та матеріально-технічні питання, наглядати за діяльністю митних установ. Останньою інстанцією в митній системі на губернському рівні був генерал-губернатор, через якого відбувалося спілкування митних установ з вищою державною владою, яку в митній сфері представляла Головна над митними зборами канцелярія. Ця установа була створена 1763 року при Санкт-петербурзькій портовій митниці для посилення боротьби з контрабандою і покращення загального стану митної справи. Загальне ж керівництво митною системою здійснювала Комерц-колегія, президент якої очолював Канцелярію [5, с.277].

У 1784 році в ході губернської реформи на півдні України були створені дві нові адміністративно- територіальні одиниці - Катеринославське намісництво і Таврійська область, а управління митною мережею було остаточно передане до місцевого керівництва, а саме генерал-губернаторам та казенним палатам. Положення про казенні палати 1781 року передбачало передачу керівництва митною справою в губернії другій експедиції казенної палати, яка мала наглядати за дотриманням законності на митницях губернії, попереджувати поширення контрабанди, наглядати за правильністю стягнення мита з товарів. До експедиції митні установи надсилали фінансові відомості та звіти, які далі передавалися казенній палаті на ревізію. До складу другої експедиції входив радник з митних справ (чиновник VI класу) та його помічник [2, с.94]. Радник мав відвідувати підпорядковані йому митниці, наглядати за товарообігом і роботою службовців, виправляти недоліки та помилки [6, с.191].

Наприкінці XVIII ст. у Російській імперії розпочалося впровадження міністерської системи управління. Указом Павла І від 19 листопада 1796 року було відновлено роботу Комерц-колегії, але вже під головуванням міністра комерції В. А. Гагаріна [7, с.112]. Комерц-колегія діяла згідно з правилами, які були встановлені ще до 1775 року, тобто митниці залишилися в її відомі, але митні експедиції в казенних палатах були ліквідовані [5, с.143]. Голову над митними зборами канцелярії вирішено було не поновлювати [8, с.331-334]. Діяльність Комерц-колегії корегувала нова установа - Експедиція державного господарства, опікунства іноземних і сільського домоведення, але невдовзі вона передала всі справи І Департаменту Сенату [9, с.255]. У межах Комерц-колегії 5 липня 1797 року було створено експедицію для засвідчення митних рахунків, яка перевіряла фінансову звітність митних установ [5, с.143]. З 6 березня 1797 року було запроваджено нову ланку митного керівництва - тепер митною справою керували митні інспектори, яких в губернії призначала Комерц-колегія. Мета цього нововведення була визначена таким чином - для огляду та перевірки митниць, митної мережі на кордоні та для нагляду за точним виконанням службових обов'язків митниками. Інспектори підпорядковувалися Комерц-колегії і при кожному інспекторі був писар [8, с.510-511]. Митні інспектори, по суті, замінили радників з митних справ, оскільки ані інструкції, ані жалування цих посадовців не відрізнялися. Але у зв'язку з відсутністю постійного контролю з боку губернського керівництва і прямим підпорядкуванням Комерц-колегії можна вважати посаду митного інспектора більш функціональною та відповідальною, ніж посаду митного радника.

У 1800 році були уточнені функції та структура Комерц-колегії: митницями займалася IV експедиція Комерц-колегії, яка збирала данні про роботу митниць, розпоряджалася митними будівлями, призначала чиновників і службовців, розглядала справи стосовно конфіскації товарів. Експедиція складалася із радника, асесора і двох купців - одного від внутрішньої, іншого від зовнішньої торгівлі. Але при цьому зберігала дію інструкція, дана ще 1763 року графу Е. Мініху [10, с.293-294].

8 вересня 1802 року було розпочато міністерську реформу, у результаті якої були