Громадянське суспільство являє собою сферу суспільної взаємодії людей щодо їхніх спільних цілей і завдань. Найважливішим критерієм громадянського суспільства є існування активної людини або групи активних людей. Ця людина - насамперед громадянин, активний у суспільно-політичному житті країни, що не тільки усвідомлює свої права, але й реалізує їх на практиці, що бере участь у виборах, мітингах, демонстраціях, акціях протесту й т.д. Це людина, якій не байдуже, як функціонує влада, і який реагує на її зловживання та відступ від закону [30, с.26].

На думку польського соціолога Е. Шацького, громадянське суспільство характеризується присутністю в суспільному житті таких цінностей і явищ, як правда, незалежність мислення, совість, громадянська сміливість, добровільне співробітництво, спонтанність, договір, плюралізм, терпимість, свідома дисципліна [31, s.119].

Громадянське суспільство створюють партії, неурядові організації, незалежні від держави ЗМІ, релігійні організації, недержавна система утворення, місцеве самоврядування тощо.

Розглядаючи вияв інтелектуальної опозиції як процес зародження громадянського суспільства у Польщі, зазначимо, що в цій країні упродовж радянської епохи існували два суспільства - «офіційне» і "альтернативне". "Офіційне" складалося із урядового "істеблішменту" і великої кількості людей, які охоче чи неохоче співпрацювали з даним режимом. "Альтернативне" суспільство, в якому молодь відігравала непропорційно велику роль, мало свої засоби інформації, літературу, свої культурні та освітні форми діяльності. Воно, наскільки можливо, уникало контакту з "офіційним" суспільством.

Така тенденція сегментування суспільства у певному сенсі характерна для усіх країн соцтабору. Але прірва між ними ніде не була такою глибокою, як це було у Польщі, а "альтернативне" суспільство ніде і ніколи не було настільки добре організоване і самодостатнє [25, с.132].

У розглядуваний період першість у створенні цілісної концепції боротьби опозиції проти комуністичного режиму належить інтелектуалам з нелегального Польського Незалежницького Порозуміння (1976), лідером якого був З. Найдер. Програма ПНП спиралася на такі ідеологічні засади, як суверенність народу, рівність усіх громадян і належність Польщі до західної цивілізації. Метою діяльності ПНП було відновлення незалежності та правове забезпечення створення багатопартійної демократії.

У січні 1977 р. група польських письменників створила перший незалежний літературний часопис "Запис", який виявляв існування і практику цензури (цензорська формула "zapis" стосувалася текстів, котрі не могли друкуватися офіційно). Так виник літературний "drugi obieg" - польський самвидав, до якого з часом приєдналася більшість видатних літераторів, інтелектуалів, і навіть дехто з журналістів. Тим самим у 1977 р. у Польщі з ініціативи групи письменників було зруйновано інформаційну та видавничу монополію держави.

У період з 1977 до 1989 р. поза цензурою видано кілька тисяч незалежних бюлетенів і газет, кілька десятків літературних і суспільно-культурних часописів.

З жовтня 1977 р. починає діяти Летючий університет, що організовував на квартирах і по костьолах читання лекцій з актуальних проблем політики, економіки, історії, літератури тощо. Їх проводили історик Б. Геремек, Є. Єдліцкий, А. Керстен, економіст Т. Ковалік, філософ С. Амстердамський, філолог-русист А. Дравіч, соціолог А. Целінський. Ініціаторами лекційних програм були майбутні головні радники "Солідарності" В. Геремек і Т. Мазовецький [32, с.215]. Летючий університет вважався головним опозиційним освітнім центром країни.

Роль координатора освітньої опозиційної діяльністі з 1978 р. виконувало Товариство наукових курсів, яке своєю метою оголосило формування нової інтелігенції, що змогла б перейняти кращі національні історичні традиції.

Вагому роль у формуванні світогляду населення, поширення духу свободи відіграли твори моральних авторитетів: поезія Збігнєва Герберта, Віслави Шимборської, Станіслава Бараньчака, Віктора Ворошильского, проза Тадеуша Конвіцького, Єжи Анджеєвського, Казімежа Брандиса, Марка Новаковського, що довгий час друкувалися підпільно або на еміграції. Потужний видавничий рух змусив державу дозволити друкування частини еміграційної літератури, котра й без того була доступна у самвидаві.

Одним з найпрагматичніших осередків незалежної думки було угрупування під назвою "Консерваторіум" "Досвід і майбутнє" (КДіМ), яке намагалося дистанціюватися від відкритої опозиції режиму. Ініціаторами створення цієї громадської структури, до якої входили діячі науки і культури, були А. Вєльовєйскі, С. Братковскі та інші інтелектуали. Основним документом КДіМ став "Рапорт про стан Речі Посполитої і шляхи, що ведуть до її реформування" (1979), в якому було охарактеризовано як тривожну суспільно-економічну ситуацію в країні та стан громадянської свідомості суспільства. Запропоновані авторами реформи включали відокремлення партії від державного апарату та вибори на конкурентній основі [12, с.14].

В Україні процес активного створення та діяльності неформальних організацій припав на добу перебудови в СРСР. За оцінками фахівців, починаючи з середини 1986 р. неформальний рух у УРСР стає масовим. Підґрунтям для формування самодіяльних об'єднань став широкий спектр інтересів та потреб - музика, політика, екологія, фізичне удосконалення, колекціонування.

Каталізатором критичних виступів проти владних структур стала аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 р. Бездіяльність республіканського керівництва, яке замовчувало сам факт трагедії та її наслідки, відсутність ефективної довготривалої програми допомоги населенню республіки з боку загальносоюзних органів ще раз продемонстрували сутність системи.

Слід зазначити, що в умовах демократизації кількість неформальних груп, об'єднань (асоціацій), організацій зростала вибухоподібно - у червні 1989 р. в Україні діяло більш як 47 тис. неформальних самодіяльних об'єднань. Основними були такі спрямування: суспільно-політичне - 6957 об'єднань; культурно-історичне - 1460; екологічне - 1946; художньо-розважальне - 10 859; фізкультурно- оздоровче - 6124; спортивно-технологічне - 4239; колекційно-збиральницьке - 685.

Найбільш активною та суспільно значимою