Ю.П. Князьков

МАЛОВІДОМІ ПОДІЇ БОРОТЬБИ З КРИМСЬКИМ ХАНСТВОМ У ЗАПОРОЗЬКОМУ КРАЇ В 1696 р.

У кінці XVII ст. Росія, Україна та Запорожжя знаходились у стані війни з Кримським ханством та Османською імперією, яка почалася в 1695 р. облогою Азова та взяттям турецько-татарських укріплень у пониззі Дніпра.

Влітку 1696 р. Петро І знову обложив Азов. Постало завдання "чинить воинский промысел" над Кримом, захищати запорозькі та українські землі від татарських набігів, не допустити допомоги з боку кримських татар Азову [1.- Арк.103].

Відомо, що в травні того ж року за власної ініціативи 500 запорожців на чолі з отаманом Я. Чалим здійснили морський похід, полонивши 17 турецьких суден, які йшли до Очакова [2.-С.177]. У липні запорозькі козаки під командуванням Я. Чалого та Я. Мороза повторили похід. Інший загін українських козаків та частина запорожців на чолі з київським полковником К. Мокієвським отримав наказ піти "для воинских промыслов около Ачакова и башни Ачаковской, на стороне Перекопской стоящей" (Кінбурзького укріплення - Ю.К.) [1.-Арк.3].

У Таванській фортеці (біля сучасного м. Берислава - Ю.К.) знаходився російсько-український гарнізон із 400 козаків Гадяцького та Лубенського полків, 286 солдатів, 250 сердюків та 100 запорожців [1.-Арк.3].

Військові дії на Нижньому Дніпрі та під Азовом викликали велику стурбованість у Криму. Хан вважав, що "московские люди пойдут под Перекоп", "учинят жилищам разорение, и жен и детей в полон поберут" [1.-Арк.2]. Тому з весни 1696 р. він з військом знаходився за межами Перекопу. Не випадково, запорожці бачили орду на р. Каланчак [1.-Арк.1].

За словами полонених татар, хан стояв на Чорній Долині [1.-Арк.82]. У разі наступу російсько-українських військ на Крим, татари планували "на Конской встречею препятствие великороссийским и малороссийским войскам чинити". Повідомлялось, що степи були спалені від р. Молочна до самого Перекопу [1.- Арк.112].

Складовими частинами військових дій у Нижньому Подніпров'ї були розвідницькі та бойові рейди окремих татарських та козацьких загонів. Так, в липні боярин Стрєшнев доносив, що на р. Самарі "объявилась басурманская орда", на р. Кінській (Конка) - бачили 80 татар [1.-Арк.6]. Один із татарських загонів із 37 чоловік був розбитий запорожцями біля урочища Токмача [2.-С.177].

У той час відкритим залишалось питання: відправить чи ні кримський хан значні військові сили на допомогу обложеному Азову. Тому, гетьман І. Мазепа, в свою чергу, вислав загін із 75 козаків Полтавського полку і 74 козаків-компанійців на чолі з санжарським сотником Микитою Плячником, щоб "язика взяти" і дізнатися, чи будуть орди йти на Азов. Маються на увазі "шляхи на Муравские, которые из Крыму лежат вверх через речку Каратыш к Азову" [1.-Арк.93]. Загін повинен був вести розвідку біля р. Кінської.

Доля цього козацького загону була в свій час відомою. У літописі Самовидця є згадка про те, що кримський хан "наших козаков" "подезд (загін - Ю.К.) чоловіка полтораста розгромил и побрал и самого вожа Фляку з Полтави" [3.-С.158]. Г. Грабянка також повідомляв, що "один наїзд на чолі з Плюкою супостат взяв" [4.- С.102]. Будь-які докладні відомості про даний козацький загін в історичній літературі нам не зустрічалися, але вони є в документах Бєлгородського стола (Російський державний архів давніх актів. - Ф. 210 - Ю.К.). Це дозволяє прослідкувати трагічну і, як з'ясовується, героїчну долю козаків цього підрозділу.

На початку липня 1696 р., на п'ятий день після початку походу, кінний загін М. Плячника ("Фляка" у Самовидця і "Плюка" у Г. Грабянки - Ю.К.) прибув на р. Кінську, "которая упала в Днепр подле Карачокрака, ниже Великих Песков", і рухався вздовж цієї ріки дозором [1.-Арк.101]. Через тиждень в "урочищу Семь Кишенях" козаки "татар увидели человек сто" [1.-Арк.110]. Відзначимо, що в "Книзі Великому Кресленню" згадуються "7 кишеней татарських мечетей" по правий бік Кінської від Дніпра в 60 верстах без вказівки на те, що так називалось урочище [5.- С.110]. Козаки, за свідченням документів, "ходили за татарами два дни и тех татар не нашли". В третій же день загін М. Плячника зустрів інших татар, які "шли с Малороссийских городов", яких також було близько 100 чоловік. Напавши на цей татарський загін, козаки та сердюки переслідували його 4 милі (28 км - Ю. К.) [1.- Арк.110], "даже до Молочних Вод" [1.-Арк.101], де, наздогнавши татар, 15 з них взяли у полон, "а иных побили" [1.-Арк.102].

Зовсім несподівано для козаків, які захопилися погонею та боєм, поблизу р. Молочної вони зіткнулися з великою татарською ордою на чолі з самим ханом, яка йшла вверх долиною цієї річки. Побачивши чисельні татарські війська, козаки полонених татар "покололи" і швидко відступили "в степь", до урочища Великі Терни, або Жаботині Терни [1.-Арк.115], "а те Терны были от Молочной в полторы мили" [1.-Арк.102]. Судячи із зазначеної у джерелах відстані ця місцевість знаходилась у районі сучасного с. Терновате Василівського району Запорізької області, біля витоків р. Карачокрак.

Мабуть, козаки розраховували сховатися в густих кущах вздовж цієї річки та відступити у Дніпровські плавні. Але, оточені багаточисельною татарською ордою, 16 липня козаки прийняли героїчний нерівний бій. Обстріл з боку яничар, які були при хані, був настільки сильним, що "з кустов частою стрелбою