листвие и ветвие сбили". Вісім "знамен" - підрозділів турецьких яничар - "с полудня до вечора" не могли зламати відчайдушного опору бійців, і козаків "большую часть, не могущи живы взять, в труп положили" [1.-Арк.100]. Сотники Микита Плячник і Гнат Юрченко та сорок козаків і сердюків, здебільшого поранені, потрапили в полон [1.- Арк.103]. Лише 10 чоловік, "которые в сторонних караулах были" [1.-Арк.99] змогли врятуватись.
Подальша доля полонених, за виключенням однієї людини, за документами, залишається невідомою. Козак Осип, прізвище якого у джерелах не повідомляється, через дві доби полону, вночі "развязался на Молочной и ушел на р. Токмак". Пролежавши весь день на болоті, він наступної ночі дістався на р. Карачокрак, а потім прийшов на Запорожжя. Звідти він на початку серпня прибув з повідомленням до І. Мазепи [1.-Арк.103]. Гетьман відправив козака, що вцілів, для розпитів до Москви.
За словами козака, що втік з полону і розказав трагічну історію загону, він "в той орде басурманской видел самого хана" і чув, що "будто с ним выборной орды с тридцать тисяч" [1.-Арк.103].
Історії бойових дій та обставинам героїчної загибелі даного загону козаків та сердюків у Запорозькому краї було приділено увагу у доповіді І. Мазепи боярину Стрешнєву і у листі боярина Б.П. Шеремєтєва царю. Копії цих документів є у розглянутих стовпцях Бєлгородського столу.
Джерела та література
Російський державний архів давніх актів. - Ф. 210. - Оп. 19. - Спр. 197. Стовпці про Кизикерменський похід.
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. - К., 1993. - Т.3.
Літопис Самовидця. - К., 1971.
Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. - К., 1992.
Книга Большому Чертежу. - М.-Л., 1950