Запущена пропагандистська машина працювала безперебійно. Насадження суспільній свідомості думки, що національні райони тому йдуть у першій шерензі в колгоспному будівництві, що правильно здійснювалася ленінська національна політика, яка мала свої наслідки. У квітні 1931 р. рівень колективізації у Молочанському районі сягнув 95% [9, с.116]. Німці чинили опір силовому адміністративному й економічному тиску, часто саботували колективізацію.

Не маючи мужності визнати, що колективізація докорінно суперечила господарським і суспільним інтересам селянства, уряд перейшов до тиску на німців, кваліфікуючи їх як ворогів радянського ладу. Як наслідок, на середину 30-х років німецькі райони стали районами майже стовідсоткової колективізації.

Разом із тим, колективізація негативно позначилась на продуктивних силах німецького села. її результатом стала економічна криза, що поглиблювалася з року в рік. Недовиробництво сільськогосподарської продукції відчувалося по всій Україні. Навесні 1931 р. були очевидні всі наслідки, викликані форсованою колективізацією. Практично у всіх німецьких колгоспах відбулося скорочення посівних площ. У серпні цього року проглядалась досить чітко і нереальність планів хлібозаготівлі. На засіданні пленуму Карл-Лібкнехтівського району голова однієї з артілей заявив: "Вся пшениця, крім засівматеріалу, вивезена під хлібозаготівлю до одного фунта, все ж план далеко не виконаний, і нема ніякої можливості виконати, так як цифри його перевищують фактичний врожай" [10, арк.305-306]. У1932 р. до німецьких колгоспів почали "приглядатись" органи ДПУ.

Колективізація змінила соціальну структуру німецьких сіл. Спочатку пришвидшила нівелювання соціальних розбіжностей між його шарами, а згодом насильницькими методами забезпечила соціальну однорідність селянства, яке з класу дрібних товаровиробників перетворилося на клас найманих працівників, позбавлених засобів виробництва. У 1930 р. в середовищі менонітського селянства налічувалося 60% бідняцьких, 34% середняцьких і 6% заможних господарств [11, с.309]. Одним із найбільш згубних наслідків цього процесу було зменшення соціального прошарку селян-умільців, на яких трималася сільська економіка.

Розкуркуленню німців влада приділяла особливу увагу. Постанова ЦК КП(б)У від 20 березня 1929 р. "Про економічну, культурну, радянську роботу в німецьких селах", крім того що орієнтувала радянський апарат на "штучний наступ" на "ворожі елементи", започаткувала роботу з виселення тих німців, які відмовлялись вступати в колгоспи. А постанова ЦК КП(б)У від 27 березня 1929р. "Про виселення німців із Миколаївської округи" обґрунтовувала необхідність депортацій за національною ознакою [12, арк.73]. Німецьке село виявило свою непіддатливість діям влади в справі насадження класових принципів, і на цій основі соціальному розчленуванню. Органи ДПУ, які тут відслідковували процеси колективізації, доповідали партійним інстанціям проте, що німецький селянин сміється над поняттям куркуль, бідняк і середняк, на його думку, цієї різниці, взагалі не існує в німецьких колоніях. Але протистояти пропагандистській карально-репресивній системі ніхто не міг.

Нова хвиля "ліквідації куркульства як класу", що розпочалася в березні 1931 p., супроводжувалась досить широкомасштабною адміністративною підтримкою. До німців спецоргани ставились досить прискіпливо, не випускали з поля зору жодного так званого куркуля і контрреволюційного елемента. Відкривалась велика кількість кримінальних справ проти тих, хто намагався поширювати погляди, які були відмінні від офіційної політичної лінії. Брати П. і Х.Ейсфельд - жителі хутора Землероб Синельниківського району притягалися до кримінальної відповідальності за сказані слова, зміст яких полягав у тому, що "колгосп - це кріпосне право", "безневинних людей висилають, а решту заганяють у створювані колгоспи, де доводиться ...працювати на ледацюг". Для переконаності аргументованості їм приписувалась спроба виїхати з СРСР, продати свою худобу, відмовитись від підписки на державну позику [13, с.42].

Масовий порядок засудження був поставлений на "конвеєр". Фабрикація справ із розкурку- лення відбувалась за заготовленим сценарієм і була однотипною. Зі справи до справи переписувались слова, сказані засудженими підтиском органів дізнання. Вони й слугували доказовою підставою звинувачення. Спецоргани знаходили одностайну підтримку представницьких структур. На прохання сталіндорфської трійки з виселення куркулів відправити за межі України Я.Лоренца, який "ганебно відносився до хлібозаготівель", "заявив, що хліб не віддасть", президія районного виконавчого комітету констатувала: "Все це доказує, що куркульське засилля не зломлене і тому потрібно очистити сільраду від куркулів". Слідчі ДПУ в ході розслідування виявили, що звинувачений говорив односельцям: "Не працюйте в колгоспі, краще наймайтесь до євреїв або до мене, а то подохнете з голоду", і відправили його натри роки на виселення до Казахстану [14, с.49].

Особливо жорстко органи влади розправлялися з тими, хто не виконував планів хлібозаготівель. В Молочанському районі проводились безпідставні арешти, репресії. Селян, які шукали порятунку і залишали місця проживання, виявляли, арештовували і насильно повертали назад [15, с.51]. Такі дії влади викликали цілком логічний спротив німців [16, с.52].

Після схвалення у серпні 1932 р. Закону "Про охорону соціалістичної власності" ДПУ України розгорнуло боротьбу проти "організованого саботажу хлібозаготівель, масового розкрадання в колгоспах і радгоспах, терору проти найбільш стійких, витриманих комуністів і активістів села" [17, с.53].

Як бачимо, німці страждали віддій органів ДПУ і НКВС особливо у результаті проведення восени 1932 р. масової операції "з нанесення оперативного удару по класовому ворогу", що мала на меті виявити контрреволюційні центри, які організовують саботаж і зрив хлібозаготівель. Органи безпеки у одному лише Високопільському районі нараховували за період 1930-1932 pp.: 63 розку- ркулених господарств, 44 сім'ї, вислані до Сибіру, ліквідували 13 контрреволюційних угрупувань із загальною кількістю 67 чоловік. Протягом 1932 р. було репресовано