Зимова хлібозаготівля 1931-1932 p. залишила селян без будь-яких продуктів харчування. У колгоспів вилучали навіть насіннєвий фонд і те зерно, що призначалося для натуральної оплати праці. У результаті з червня по жовтень 1932 р. селянський сектор республіки зміг дати лише 132 млн. пудів зерна [19, с.85]. Такі показники не влаштовували партійно-державне керівництво й особисто Й.Сталіна. До Харкова була направлена надзвичайна хлібозаготівельна комісія на чолі з В.Молотовим. Наприкінці жовтня 1932 р. встановлюється новий, зменшений хлібозаготівельний план у 282 млн. пудів, в тому числі по селянському сектору - 261 млн. Таким чином, із селян належало витиснути, починаючи з листопада, ще 129 млн. пудів зерна - майже стільки, скільки було зібрано з червня по жовтень того ж року. Комісії В. Молотова вдалося додатково "заготовити" у селянському секторі 87 млн. пудів, у радгоспах - 17,6 млн., тобто всього 104, 6 млн. пудів. Загальна кількість зерна, вилученого державою з урожаю 1932 p., становила 260,7 млн. пудів. Хоча комісія і не виконала цілком поставленого перед нею завдання, проте з України було вивезене усе наявне зерно. Заготівля позбавила виснажених людей останньої надії на шматок хліба. Україну охопив лютий голод [20, с.64].

Як здійснювалися хлібозаготівлі згідно з "розкладкою" у німецькому колгоспі "Фріш ане Верк" на Одещині, дають уявлення повідомлення члена ВУЦВК О.Ф.Вельме, котрі вона неодноразово адресувала керівництву республіки у 1932 р. Вбачаючи у хлібозаготівлях головну причину голоду, О.Ф.Вельме зазначала, що цьому колгоспу тричі (!) призначався план хлібозаготівель. Після того, як "два раза мы выполнили, на третий раз все было взято под метелки", розпочався голод, бо "у кого были деньги, тот купил себе (картоплю і макуху), но это не все могли и как раз беднота наиболее страдает". Не можна без хвилювання читати і ті рядки повідомлень О.Ф.Вельме, в яких вона детально описує методи "викачування" залишки хліба колгоспників цієї артілі."... Буксирная бригада, вказувалося в інформації від 18 лютого 1932 р., - совместно с сельсоветом вызывала ночью середняков и бедняков, заставила председателя колхоза дать 10 подвод..., на которых они этих колхозников вывезли по морозу в поле, раздели голыми и оставили их в степи. А через некоторое время эти самые подводы привозили их обратно и мучили вновь, душили за горло, побили им морды, таскали женщин, посадили их раздетыми в холодное помещение. Такими методами они целую ночь мучили людей..." [21, с. 173].

Перші тривожні повідомлення про голод у національних німецьких районах з'явилися навесні 1931 р. Саме тоді їх переважна більшість повністю завершила колективізацію. Наприклад, у Люксембурзькому районі було колективізовано 95,5%, а у Високопільському - 86,2% селянських господарств. З 20 тис. жителів Люксембурзького району колгоспниками стали 15 тис. Упродовж 1931 - початку 1932 pp. свавілля і глумління властей над селянами, в т.ч. німецькими, продовжувалися. Самобутні німецькі господарства припинили існування, а німці-колгоспники в артілях терпіли злидні [22, с.136-147].

Проведення хлібозаготівлі в німецькому селі супроводжувалося погрозами, шантажем, незаконним утриманням людей під вартою, знущанням над жінками, побиттям селян, нехтуванням елементарних прав людини. Репресії щодо окремих осіб поєднувалися з економічними санкціями проти громади в цілому. Села, які не могли виконати план хлібозаготівлі, обкладались усілякими штрафами і заносилися на так звану "чорну дошку". В 1932 р. в Молочанському районі до неї потрапили колгоспи із сіл Райхенфельд, Карлсруе, Моренгейм, Гладенфельд, Ландскроне, Розенорт, Мінсте- рберг. У них припинявся продаж промислових товарів, мешканцям заборонялося виїздити за межі свого населеного пункту. Фактично селяни опинялися в економічній блокаді, що в умовах голоду прирікало їх на вимирання. Серед німців було чимало тих, хто намагався врятувати голодуючих односельців, ініціювати створення продовольчих фондів взаємодопомоги. Таку ж позицію займали німці, що представляли місцеву владу, і не йшли на сліпе виконання планів хлібозаготівлі, а, ризикуючи, організовували допомогу голодуючим. Наприклад, у Вормській сільраді Карл- Лібкнехгівського району Миколаївського округу один із колгоспів, рятуючи своїх членів від голодної смерті, роздав їм по 18 пудів пшениці [23, с.52].

Організатори хлібозаготівель розцінювали такі вчинки як потурання "утриманським настроям". На їхню думку, селяни не потребували подібної "жалісливості", оскільки ніяких реальних проблем із продовольством не було. Влада заперечувала факт наявності голоду і висувала офіційну версію: мовляв, якщо щось й існує, так це не голод, а "симуляція голоду", інспірована куркулями. Засоби масової інформації, виконуючи вказівку ідеологічних відділів партійних органів, приховували відомості про розміри лиха на селі, поширювали неправдиві дані, що викликало гнів й обурення селян, які потерпали від голоду. У 1933 р. житель с. Морозове Хортицького району Йоган Завадський направив до республіканської німецької газети "Дас Нойе Дорф" лист, у якому з обуренням писав: «Я, Йоган Завадський, протестую проти брехні, що пише "Німецька центральна газета". Неправда, що в нас є надлишок їжі. У нас в СРСР найбільший у світі голод та злидні. У нашому селі раніше було 103 родини, а зараз залишилося тільки 18: інші згинули, причому різали та їли дітей. Я сам задушив та