з'їв свою трирічну доньку. Після цього у мене немає більше бажання жити. Усе це приніс із собою радянський лад - за це ми можемо йому дякувати. Раніше я служив у відомого куркуля Карла Бран- дта й отримував харчі кращі, ніж інженери, до того ж і гроші, квартиру та одяг. Зараз же змушений подихати з голоду» [24, с.171]. Цей лист потрапив спочатку до культвідділу ЦК КП(б)У, потім був включений до доповідної записки, надісланої відділом секретаріату ЦК особисто П.Постишеву. Але високі посадовці охарактеризували його як "контрреволюційний". Не визнали за необхідне і спростувати наведені в листі факти голоду та канібалізму. Вони маскувалися, а подібні матеріали, якщо не знищувалися, то відкладались у спецсховища архівів КП(б)У чи спецслужб.
Восени 1932 р. після приїзду в Україну В.М.Молотова розпочалася нова хвиля масової наруги над селянством. Повне вилучення зерна призвело до жахливого голодомору в німецьких національних районах. Особливо постраждали від голоду селяни Високопільського району Херсонської округи. З 15тис. чоловік, які проживали в ньому, навесні 1933 p., голодувало 87 родин [25, с.173].
Особливо ретельно факти приховувалися від зарубіжної громадськості. Так, 13 березня 1933 р., у відповідь на звернення до партійних органів по допомогу голодуючих села Старошведсь- кого Одеської області, ЦК КП(б)У доручив голові ДПУ В.Балицькому зробити все, аби перешкодити проникненню інформації за кордон [26, арк. 189]. Представники влади засуджували тих, хто намагався нагодувати людей, стверджували, що селяни просто не мають потреби у подібній "жалісливості", оскільки, мовляв, особливих проблем із забезпеченням населення продовольством не існує [27, с.68].
Однак, про жахливий голод в Україні знали в Німеччині, інших європейських державах і навіть в Сполучених Штатах Америки. Протягом 1932-1933 pp. у багатьох країнах почали створюватися державні та громадські організації щодо надання допомоги голодуючим. Особливо багато їх було в Німеччині, де активно діяли організації: "Брати в нужді", "Фаст і Брілліант", "Центральний комітет німців Чорномор'я", "Комісія з пересилки пакетів до СРСР" та інші. Вони збирали кошти, продовольство і всілякими можливими шляхами передавали їх в Україну.
Допомога німецьких громадян відзначалась особливою щирістю й увагою до кожної конкретної людини, прагненням надати підтримку якнайшвидше. З подивом писав у своєму листі до секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора начальник політвідділу Аккаржанської МТС Спартаківського району Одеської області М.Полянський: "Місяць тому помер колгоспник, і вдова одержує посилку на покриття витрат на похорон. Навіть про півторамісячну дитину не забувають - вона одержує переказ на пелюшки" [28, с.177]. Організатори допомоги зверталися до співвітчизників із відозвами, у яких закликали нічого не шкодувати для голодуючих побратимів. Так, у відозві "Братів у нужді" говорилося: "Допоможіть німцям у Росії! Жахливий голод поширюється по Росії. Мільйони людей, селян та робітників, пали жертвами голоду. Цілі території вимерли, жах і розгубленість по всіх селах та містах. Серед голодуючих є півтора мільйона наших німців, людей нашої віри. Десятки тисяч найвідданіших і кращих німців гинуть від голодної чуми. Тисячі листів повідомляють щоденно про смертельний жах, в якому безвинно вони опинилися. Трава, кора, торф, ящірки, кішки, собаки та падалиця служать їм за їжу. Ми не можемо більше мовчати. На підставі відданості нашій нації, любові до братів, які гинуть, ми підносимо перед усіма наш голос. Йдеться уже не про ту чи іншу форму життя, а просто про те, щоб врятувати своє життя. Кожний німець доведе свій зв'язок із братами в нужді" [29, с.54- 55].
В 1932 р. з метою врятування людей від голодної смерті у Берліні було створено Допомоговий Комітет, який очолила дочка гетьмана Павла Скоропадського Олена Скоропадська. Харчову допомогу члени комітету надсилали голодуючим українцям. На адресу комітету було отримано також немало листів і прохань про допомогу й від німців, які жили в Україні [ЗО, с.21-22]. Співпрацювали з Допомоговим комітетом українці з різних країн: Литви, Галичини, поселенці США.
Товариству висилки допомоги до УРСР. Фаст і К. Оцим прошу, я Адольф Труде, Німецьке Товариство. Якщо можливо було б переслати мені допомогу, бо ж я безземельний і маю родину з 5 душ. Якщо тільки можливо, бо ж ми все-таки є християни. 31 жовтня 1933 р. Адольф Труде.
Я прошу, через велику потребу, як можна най скоріше, для вбогої жінки. Ми нічого не маємо, я прошу з великої потреби допомогти. Так швидко, як тільки можливо для Ленни Клазер. 25 [нерозбірливо] 1933 р. Олена Михайлівна Клазер.
Товариству допомоги пакетами для УССР, Фаст і К. Берлін, 62. Віттенберкплац, 7. Вельмишановне Товариство! Я, який нижче підписався, Кауль Лев Георгсон, католик. Мешкаю в Долгінцево- му, знаходимося у безвихідному становищі. Моя родина з 6 душ без ніякої допомоги. Тому звертаюсь до Вас, Вельмишановне Товариство, прошу, щоб допомогли мені і моїй родині врятуватись. Прошу слати [допомогу] на нижчеподану адресу. До всіх Вас із пошаною Кауль Лев Георгевіч. Моя адреса: Криворізький округ, ст. Долгинцеве, Німецька вулиця, №17. 27 жовтня 1933 р. [31, с.67- 68].
Немало було прохань висилати харчову допомогу на адреси торгсинів. Ось, наприклад, одне з них. „До Товариства Допомоги для УССР. Довідався, що вищеназване Товариство допомагає різними харчовими посилками німцям в УССР. Тому, що я якраз цього конче потребую, прохаю ввічливо назване